Свято-Михайлiвський храм села Зоря

Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква

Наша кнопка

Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря

Нашi партнери

«70 років провів в подвигах»

Сьогодні, 17 листопада, церква відзначає пам`ять преподобного Іоанникія Великого. Іоанникій народився в 752 році в селі Марикати (Мала Азія). Батьки його – Миритрикій і Анастасія – були бідняками і не могли дати сину навіть початкової освіти. З дитинства він змушений був пасти домашню скотину – єдиний достаток сім’ї. Любов до Бога і молитва цілком володіли душею юнака. Часто, осінивши скотину хресним знаменням, він віддалявся в самотнє місце і цілий день молився, і ні грабіжник, ні звір не наближалися до його стада. За наказом імператора Лева IV (775-780), численні посли збирали по містах і селах кращих юнаків на військову службу. В імператорське військо був прийнятий і юнак Іоанникій. Він заслужив своїм лагідним норовом любов товаришів і, як хоробрий воїн, був страшним для ворогів. Прослужив святий Іоанникій в імператорському війську 6 років і невільно приймав участь в переслідуванні іконошанувальників. Одного разу зустрів він святого подвижника, який викрив його в іконоборстві. Військова служба почала обтяжувати Іоанникія, душа його прагла покаянного подвигу і усамітнення. І Господь призвав Свого раба до Себе на служіння. Відрікаючись від світу, преподобний Іоанникій мав намір зразу йти в пустелю. Але, за порадою досвідчених у чернецтві старців, він ще два роки прожив у монастирі. Тут святий звикав до послуху, до монастирських уставів і правил, навчався грамоті, вивчив напам’ять тридцять псалмів Давидових. Після цього, з напучення Господнього, преподобний відійшов у пустелю. Три роки пробув він у глибокому відлюдництві, лише раз на місяць пастух приносив йому небагато хліба та води. День і ніч проводив самітник у молитвах і співанні псалмів. Після кожного вірша Давидового преподобний Іоанникій творив молитву, яку в дещо зміненому вигляді зберігає Православна Церква до сьогодні: „Уповання моє – Отець, пристановище моє – Син, захист мій – Дух Святий; Тройце Свята, слава Тобі”. Випадково зустрівши своїх товаришів по минулій військовій службі, святий кинув пустелю у подався в Контурійські гори. Лише через 12 років подвижницького життя відлюдник прийняв чернечий постриг. Три роки після постригу провів святий у затворі, опутаний веригами, після чого пішов у Хелидон до великого посника Георгія (пам’ять 21 лютого). Подвижники прожили разом три роки. За цей час преподобний Іоанникій вивчив усього Псалтиря. Досягши глибокої старості, святий Іоанникій поселився в Антидієвій обителі і пробув там у затворі до своєї кончини. 70 років провів у подвигах преподобний Іоанникій і досяг високої духовної досконалості. З милості Божої святий здобув дар пророцтва, як свідчив учень його Пахомій. Преподобний старець під час молитви піднімався над землею. Одного разу перейшов річку, що розлилася від повені. Святий міг ставати сам невидимим для людей і робити невидимими інших: так одного разу преподобний вивів із темниці ув’язнених греків на очах у численної сторожі. Отрута та вогонь, що ними заздрісники хотіли знищити святого, не завдавали йому шкоди, хижі звірі не доторкались до нього. Відомо, що він звільнив острів Фас від безлічі змій. Преподобний Іоанникій врятував юну черницю, яка вже готувалася покинути монастир ради заміжжя; він узяв на себе ту пристрасть, що мучила її, і постом та молитвою знищив бісівські напади на плоть. Передбачивши свій кінець, святий відійшов до Господа 4 листопада 846 року у віці 94-х років.

Джерело: https://religions.unian.ua/holidays/852798-tserkva-vidznachae-pamyat-prepodobnogo-ioanikiya-velikogo.html

     Серед мирської суєти і житейського галасу, в молитвенній тиші храмів сьогодні лунають з церковного амвону Божественні слова: “Дерзай, дочко! віра твоя спасла тебе, іди з миром!”(Лк. 8, 48). Це сказано не тільки тій хворій жінці, котра, торкнувшись одягу Христа, зцілилася. Це сказано, і повторюється для всіх тих, хто, поранивши ноги на житейських дорогах, зрозуміє та відчує, що в Господа — єдина сила, джерело всякого блага, джерело наших зцілень. Це сказано для тих, хто зрозуміє і буде йти до Лікаря, Котрий зцілює біснуватих, повертає зір сліпим, воскрешає мертвих і нікому не відмовляє в допомозі…

(Блаженнійший митрополит Володимир)

 Євангліє 22 неділі по П’ятидесятниці показує нам  силу віри в благодатну поміч Господню. По вірі людській Ісус Христос сотворив два чуда: зцілив жінку, якій жодні людські сили, ніякі лікарі не могли допомогти, і про те, як по сильній вірі батьків, Син Божий  повернув назад до земного життя їхню єдину доньку.

Читать далее

1Святитель Димитрій, митрополит Ростовський, в миру Данило Савич Туптало, народився в грудні 1651 року в містечку Макарові, недалеко від Києва, у благочестивій сім’ї і виріс глибоко віруючим християнином. У 1662 році, незабаром після переїзду батьків у Київ, Данило був відданий в Києво-Могилянську колегію, де вперше розкрилися дарування і неабиякі здібності талановитого юнака. Він успішно вивчив грецьку і латинську мови і ряд класичних наук. 9 липня 1668 року Данило прийняв чернецтво з іменем Димитрій на честь великомученика Димитрія Солунського. До весни 1675 року він проходив чернечий послух у Київському Кириловому монастирі, де почалася його літературна та проповідницька діяльність. Чернігівський архієпископ Лазар (Баранович) висвятив Димитрія 23 травня 1675 року в сан ієромонаха. Протягом декількох років ієромонах Димитрій трудився, проповідуючи Слово Боже, в різних монастирях і храмах України, Литви та Білорусії. Деякий час він був ігуменом Максимовської обителі, а потім Батуринського Миколаївського монастиря, звідки у 1684 році був викликаний в Києво-Печерську Лавру. Настоятель Лаври архімандрит Варлаам (Ясинський), знаючи високу духовну налаштованість свого колишнього учня і його освіченість, доручив ієромонахові Димитрію складання Четіїх-Міней, тобто Житій святих, на весь рік. З того часу все подальше життя святителя Димитрія було присвячене виконанню цієї подвижницької, грандіозної за своїми масштабами праці. У 1701 році указом Петра I архімандрит Димитрій був викликаний до Москви, де 23 березня в Успенському соборі Кремля був хіротонізований на Сибірську митрополичу кафедру у місто Тобольськ. Але через деякий час із-за важливості наукової праці і слабкого здоров’я святитель отримав нове призначення в Ростов-Ярославський, куди прибув 1 березня 1702 року у якості митрополита Ростовського. Після його смерті, яка настала 28 жовтня 1709 року, у нього не знайшли ніякого майна, окрім книг і рукописів. Зарахування святителя Димитрія, митрополита Ростовського до лику святих відбулося 22 квітня 1757 року.

Тропар:

Православия ревнителю и раскола искоренителю, Российский целебниче и новый к Богу молитвенниче, списаньми твоими буих уцеломудрил еси, цевнице духовная, Димитрие блаженне, моли Христа Бога спастися душам нашим.

Джерело: https://religions.unian.ua/holidays/10332177-10-listopada-pam-yat-svyatoji-muchenici-paraskevi.html

1Свята мучениця Параскева, яку називають П’ятницею, жила в третьому столітті в Іконії в багатій і благочестивій сім’ї. Батьки святої особливо виділяли день страждань Господніх — п’ятницю, тому і назвали доньку, яка народилася в цей день, Параскевою, що в перекладі з грецької і означає — П’ятниця. Юна Параскева дала обітницю безшлюбності, тому що захотіла присвятити все своє життя Богу і для просвіти язичників світлом віри Христової. За сповідання православної віри озлоблені язичники схопили її і привели до міського правителя. Тут їй запропонували принести жертву язичницькому ідолу, але преподобна дала рішучу відмову. За це вона терпіла великі муки: прив’язавши до дерева, її тіло мучили залізними цвяхами. Потім, всю поранену до кісток, святу кинули в темницю. Бог не залишив святу страждальницю і чудесно зцілив її понівечене тіло. Кати незважаючи на чудо зцілення, яке сталося на їхніх очах, продовжували мучити Параскеву і, нарешті, відтяли їй голову. Свята Параскева П’ятниця завжди користувалася в православного народу особливою любов’ю і шануванням. Ікони святої мучениці охороняють сімейне благополуччя і щастя. За церковним віруванням, свята Параскева — покровителька полів і худоби. Тому в день її пам’яті прийнято приносити до церкви для освячення плоди, які потім зберігаються як святиня до наступного року. Крім того, святій Параскеві моляться про збереження худоби. Свята Параскева — цілителька людей від самих тяжких душевних і тілесних хвороб.

Тропар:

Премудрая и всехвальная Христова мученица Параскева, мужескую крепость приимши, женскую же немощь отвергши, диавола победи и мучителя посрами, вопиющи и глаголющи: приидите, тело мое мечем ссецыте и огнем сожгите, аз бо, радующися, иду ко Христу, Жениху моему. Тоя молитвами, Христе Боже, спаси души наша.

Джерело: https://religions.unian.ua/holidays/10332174-10-listopada-pravoslavni-hristiyani-z-lyubov-yu-zvertayutsya-do-svyatitelya-dimitriya-mitropolita-rostovskogo.html

gadarinski_bisnuvatiВ 21 неділю після П’ятидесятниці Євангеліє згадує про зцілення  Гадаринських  біснуватих.

Найбагатше місто Гадарин гордо височіло над всією навколишньою місцевістю. До берега цього міста наблизився човен Христа. Ледве вийшов Він з учнями на берег, як зі скелястих могильних печер вибіг до Нього нещасний, «одержимий силою бісівською». Читать далее

2Святий великомученик Димитрій Солунський був сином римського проконсула у Фессалоніках, сучасні Салоніки. Батько й мати святого Димитрія були таємними християнами. У домовій церкві, що була в домі проконсула, хлопчик був хрещений і навчений основ християнської віри.

Натисніть на посилання для відтворення відео: https://youtu.be/liEG_nZG0fc

Коли помер батько, а Димитрій вже досяг повноліття, імператор Галерій Максиміан, який вступив на престол в 305 році, викликав його до себе.  Переконавшись у його освіченості і військово-адміністративних здібностях, він призначив юнака на місце батька — проконсулом Фессалонікійської області. Головне завдання, яке було покладене на молодого стратега, полягало в обороні міста від варварів і знищенні християнства. У відношенні до християн воля імператора була виражена однозначно: «Віддавай на смерть кожного, хто закликає ім’я Розп’ятого». Димитрій прийняв призначення і повернувся у Фессалоніки. Відразу ж, перед усіма, він визнав і прославив Господа нашого Ісуса Христа. Коли Максиміан довідався, що недавно призначений ним проконсул — християнин, і багатьох римських підданих обернув у християнство, гніву імператора не було меж. Повертаючись з походу з Причорномор’я, імператор вирішив вести армію через Фессалоніки, повний бажання розправитися із солунскими християнами. Святий Димитрій завчасно наказав своєму вірному помічнику Луппу роздати майно бідним, а сам віддався посту і молитві. Коли імператор увійшов у місто, до нього викликали Димитрія, і він сміливо визнав себе християнином і засудив неправду римського багатобожжя. Максиміан наказав посадити сповідника в темницю, і ангел зійшов до нього у в’язницю, втішаючи і зміцнюючи в подвизі. На світанку 26 жовтня 306 року в підземній темниці святого в’язня з’явилися воїни і закололи його списами. Вірний служитель святого Лупп зібрав на рушник кров святого великомученика Димитрія, зняв з його пальця імператорський перстень, знак високої гідності його, і також умочив у крові. Перснем та іншими святинями, освяченими кров’ю святого Димитрія, святий Лупп став зціляти хвороби. Тіло святого великомученика Димитрія було викинуто на поживу диким звірам, але християни взяли його і таємно поховали. При святому рівноапостольному імператорі Костянтині над могилою святого Димитрія була споруджена церква. Сто років потому, при будівництві нового величного храму на місці старого, були знайдені нетлінні мощі святого мученика. З сьомого століття при раці великомученика Димитрія починається чудове виникнення запашного єлея, у зв’язку з чим великомученик Димитрій отримує церковне іменування «Мироточивого». Кілька разів шанувальники солунського чудотворця робили спроби до перенесення його святих мощей або їх частки в Константинополь. Але незмінно святий Димитрій таємничо виявляв свою волю залишитися покровителем і захисником рідних Солунів. Пам’ять святого Димитрія Солунського ще з давніх-давен пов’язувалася на Русі з військовим подвигом, патріотизмом і захистом Вітчизни. Святий зображується на іконах у вигляді воїна в обладунках, зі списом і мечем у руках.


Тропар:

Велика обрете в бедах тя поборника вселенная, страстотерпче, языки побеждающа. Якоже убо Лиеву низложил еси гордыню, и на подвиг дерзновенна сотворив Нестора, тако, святе Димитрие, Христу Богу молися даровати нам велию милость.


 

Джерело: https://religions.unian.ua/holidays/10329228-8-listopada-pravoslavni-hristiyani-molyat-pro-dopomogu-svyatogo-velikomuchenika-dmitriya-solunskogo-video.html

1509954690-8750Ікона Божої Матері «Всіх скорботних Радість» прославилася чудотворінням в 1688 році. Рідна сестра патріарха Іоакима, на імˈя Євфимія жила в Москві і довгий час страждала невиліковною хворобою. Одного разу вранці, під час молитви, вона почула голос: «Євфимія! Йди в храм Преображення Сина Мого; там є образ, іменований «Всіх скорботних Радість». Нехай священик відслужить молебень з водосвяттям, і отримаєш зцілення від хвороби». Євфимія, дізнавшись, що така ікона, дійсно, є в Москві, у храмі Преображення на Ординці, виконала веління Пресвятої Богородиці — і зцілилася. Це сталося 24 жовтня 1688 року. Тропар К Богородице прилежно ныне притецем, грешнии и смиреннии, и припадем, в покаянии зовуще из глубины души: Владычице, помози, на ны милосердовавши, потщися, погибаем от множества прегрешений, не отврати Твоя рабы тщи, Тя бо и едину надежду имамы.

 

Джерело: https://religions.unian.ua/m/holidays/10326186-6-listopada-pravoslavni-shanuyut-obraz-presvyatoji-bogorodici-vsih-skorbotnih-radist.html

Для перегляду відео натисніть на посилання: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1223530107839822&id=382701388589369

Результат пошуку зображень за запитом "4 листопада казанської ікони божої матері"Святкування Пресвятої Богородиці, на честь Її ікони, іменованої «Казанська», було встановлено в подяку за позбавлення Москви від навали поляків в 1612 році. Кінець XVI і початок XVII століття відомі в історії Росії як Смутний час. Країна зазнала нападу польських військ, які насміхалися над православною вірою, грабували і палили храми, міста і села. Неправдою їм вдалося оволодіти Москвою. На заклик святішого патріарха Єрмогена російський народ встав на захист Батьківщини. В ополчення, яке очолював князь Дмитро Михайлович Пожарський, був присланий з Казані чудотворний образ Пресвятої Богородиці. Знаючи, що лихо допущено Богом за гріхи, весь народ і ополчення наклали на себе триденний піст і звернулися з молитвою до Господа і Його Пречистої Матері за небесною допомогою. Молитва була почута. Від святителя Арсенія, згодом єпископа Суздальського, який на той час знаходився в полоні у поляків, прийшла новина, що йому у видінні було відкрито про зміну суду Божого на милість, за заступництвом Пресвятої Діви. Натхнені звісткою російські війська 22 жовтня 1612 року звільнили Москву від польських загарбників. Святкування на честь Казанської ікони Пресвятої Богородиці встановлено у 1649 році.

Тропар:

Заступнице усердная, Мати Господа Вышняго, за всех молиши Сына Твоего, Христа Бога нашего, и всем твориши спастися, в державный Твой покров прибегающим. Всех нас заступи, о Госпоже Царице и Владычице, иже в напастех, и скорбех, и в болезнех, обремененных грехи многими, предстоящих и молящихся Тебе умиленною душею и сокрушенным сердцем, пред пречистым Твоим образом со слезами, и невозвратно надежду имущих на Тя избавления всех зол. Всем полезная даруй и вся спаси, Богородице Дево: Ты бо еси Божественный покров рабом Твоим.

Джерело: https://religions.unian.ua/holidays/2224601-4-listopada-pravoslavni-hristiyani-molyatsya-pered-obrazom-presvyatoji-bogoroditsi-kazanskoji.html

“У Бога мертвих немає,у Бога – всі живі”. У православному календарі є дні, коли цю фразу Христа відчуваєш усім серцем. Один із них – Димитрівська батьківська поминальна субота.
Старець Паісій Святогорець говорить: ,,Ті, хто знаходяться в пеклі, хотіли б від Христа тільки одного: щоб Він дав їм п’ять хвилин земного життя, щоб покаятися. Ми, на землі, маємо час на покаяння, тоді як покійні вже не можуть самі поліпшити своє становище, але чекають допомоги від нас. І ми зобов’язані допомагати їм своєю молитвою.Тому наша Церква і встановила освячення заупокійного колива, заупокійні служби, панахиди. Заупокійні служби – це найкращий адвокат за душі покійних. Вони мають таку силу, що можуть навіть вивести душу з пекла,,.
Історія виникнення Дмитрівської суботи пов’язана з кількома святими, а разом із тим – зі старовинною давньоруською традицією вшановувати цього дня наших предків.Звідки походить ця назва?
По-перше, Димитрівська є суботою, найближчою до 8 листопада — дня пам’яті святого Димитрія Солунського, до речі – покровителя воїнів.
По-друге, восени 1380 року до цього додався ще один зміст: на Куликовому полі, захищаючи Вітчизну, війська благовірного князя Димитрія Донського здолали татаро-монгольське військо Мамая. Полягли тисячі воїнів. Поховання та відспівування героїв тривало довго. Князь Димитрій Донський доклав усіх зусиль, щоб достойно вшанувати полеглих.
Зазвичай цього дня та напередодні православні відвідують храм, де служать заупокійні відправи: ввечері п’ятниці — Парастас, вранці суботи — Літургію, а після неї – велику Панахиду.
Що важливо зробити в цей день? Насамперед, потурбуватись, аби за наших рідних спочилих була принесена безкровна жертва у вівтарі під час Літургії. По-друге, нам треба намагатися в ці дні особисто брати участь у богослужінні, і, бажано, причаститись Святих Христових Таїн, молитовно згадуючи наших померлих.
Не зайвою в цей день буде і адресна допомога людям, про біду яких ми знаємо, і така милостиня в ім’я померлого буде зарахована як його власна добра справа.
Ті віруючі християни, хто чітко дотримується церковних канонів, приходять на богослужіння до церкви ввечері в п’ятницю напередодні батьківської суботи. У цей час відбувається вечірнє заупокійне богослужіння, прочитується 17 кафізма, під час якої читають імена тих, кого пишуть в поминальниках або записках. Вранці, в саму поминальну суботу, в храмі продовжується заупокійне богослужіння читанням заупокійного Акафісту та загальноі панахиди, і закінчується богослужіння Божественною Літургією.
У такий день православні християни передають у храм записки з іменами своїх покійних родичів. При цьому потрібно пам’ятати, що в ці записки треба вносити імена тільки тих померлих, які за життя були охрещені, тобто були членами Святої Православної Церкви. Всі імена повинні бути дані в церковному написанні (наприклад, Татіани, Алексія) і повністю (Василія, Євдокії, а не Васі, Дусі). Крім того, як пожертвування в храм прийнято приносити продукти. Як правило, на канун кладуть хліб, солодощі, фрукти, овочі і т. д. Можна приносити борошно для просфор, кагор для здійснення літургії, олію для лампад. Головне, щоб православні не обмежувалися поданням записок та внесенням пожертви на храм, а кожен знайшов можливість особисто бути присутніми на молитві, бо це молитва Церкви і від вашого імені за вашого родича, або знайомого.
Покійні не потребують ні гробу, ні надмогильного пам’ятника, ні поминальних столів – все це є лише данина традиціям, нехай і досить благочестива. Але вічно жива душа померлого відчуває велику потребу в постійній молитві, бо не може сама творити добрих справ, якими була б в змозі умилостивити Господа. Тож маємо пам’ятати про те, що за померлих треба молитися щиро, так само, як завзято ми беремося за справу, коли йдеться про те, щоб когось любого нам – батька, матір, дитину – врятувати в цьому житті від смерті!

Тому не забуваймо наших усопших близьких, знайомих, друзів, ворогів і молимось за них, подаваймо милостиню, поминаймо їх в домашній і церковній молитві, для того, щоб покращити їх участь у загробному житті, взиваючи в єдинстві зі святою Церквою: «Со святыми упокой, Христе, души раб Твоих, идеже несть болезнь, ни печаль, ни воздыхание, но жизнь бесконечная!»

 

Джерело: https://rivne.church.ua/

Православний календар