Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

Або визнайте дерево добрим
і плід його добрим; або визнайте
дерево поганим і плід його поганим,
бо дерево пізнається по плоду.
(Мф. 12, 33)

Перед тим, як почати писати щось про цю важку для серця та розуму подію, хочу сказати, що це спогади лише однієї людини. Все, про що піде мова, це, на жаль, реальні події, що мали місце в с. Ходоси Рівненського району Рівненської області напередодні великого дванадесятого свята Різдва Божої Матері 20 вересня 2014 року.

Про можливий захват храму я почув із вуст нашого благочинного протоієрея Валерія Капітанюка ще раніше

Священнослужителі Рівного і Рівненської округи, в тому числі і я, переживали і чекали сповіщення про те, що потрібно буде їхати в с. Ходоси та захищати православну святиню. На жаль, цей день настав.

У суботу перед всенічною священики нашого благочиння покинули свої парафії та приїхали, дехто навіть із прихожанами, до зазначеного села, щоб запобігти трагедії – неправомірному захопленню православного храму.

Приїхавши на місце, наша група священнослужителів долучилась до служіння біля храму молебня з акафістом Богородиці, який очолював секретар єпархії протоієрей Віталій Герлінський. На годиннику було близько 16:00.

До завершення молебню зібралось до 30 наших священнослужителів та 30-40 вірян. Я бачив, як під час молитви з очей парафіян храму падали сльози. Ще тоді не розумів, чому люди плачуть, кого оплакують. Але зрозумів потім…

При кінці молебню сільські жителі почали збиратись біля брами церковного цвинтаря

Приїхало декілька машин, з яких повиходили міцної статури хлопці. Деякі були одіті в чорну камуфляжну форму з жовтими пов’язками на руках. Це, скоріш всього, були представники «Правого сектору».

Не виникало сумнівів щодо майбутнього силового сценарію захоплення храму. Тому наш благочинний попросив усіх, хто молився за молебнем, зайти у храм для продовження спільної молитви за святковою Всенічною.

Далі описувати страшну подію без сліз не можна…

Десь при кінці Вечірні всі ці люди, що зібрались біля церковного цвинтаря, рушили до храму. Ще до цього з вікна храму я бачив своєрідний мітинг, де голосували, піднімаючи руки. Не знаю, що за голосування проводилось, як і не бачив, хто був очільником цього. Але здогадатись не важко, в якому ворожому до Православ’я руслі все це проходило.

Коли ці люди почали йти до храму, ми зачинились в церкві  зсередини. Далі пам’ятаю невгамовний стук у всі двері храму. А під час читання Шестопсалмія почалось… Я думаю, кожному православному вірянину зрозуміло, чому саме почалось захоплення храму під час читання святого Шестопсалмія.

Під час читання кафізми і подальшого співу Полієлею почався реальний штурм храму ззовні. Намагались зрізати болгаркою замок на головних дверях. Потім пробували виважити то одні, то інші двері. Зрештою принесли лом і просто вирвали бокові двері правого кліросу.

Всі, хто був у храмі, молились. Було важко на серці, але чомусь не було страшно

Священики неодноразово дзвонили в СБУ, міліцію і просили приїхати. А як виявилось, один міліціонер стояв біля тих, хто виривав двері храму і ніяк не завадив цьому беззаконню.

Далі ще гірше. Наші парафіяни, мужні хлопці та мужчини, намагались завадити варварам, прошу вибачити мене за це слово, але іншого просто не підібрати. Вони стали живим щитом, не пускаючи через виламані двері беззаконників. У справу були пущені вогнегасник і навіть балончики з рідиною, від якої дуже пекло в гортані і носі. В храмі усі кашляли, було важко дихати. Я взяв чашу зі святою водою та кропило і почав окроплювати нечестивців святинею.

Прорвавши наш живий кордон, декілька молодиків увірвались у храм. Відчинили вирізані болгаркою центральні двері

Отець Віталій, секретар єпархії, намагався зупинити бійню. Його біля вирваних дверей схопили за ризи і викинули на вулицю. Я думав, що його почнуть бити, і став кричати, щоб беззаконники забрали руки від православного священика. Тоді й мене схопили за руку та ногу і теж хотіли викинути з храму. Але це їм не вдалось. Я відбувся лише відірваними ґудзиком та петелькою на підряснику.

Про те, що ця акція була спланована і виконана не простими сільськими людьми, я особисто переконався з такого випадку.

Через двоє силою відкритих дверей у храм ввірвались молодики, які утворили собою щось на подобі ланцюга і почали по одному викидати з храму всіх, хто молився і захищав святиню. Одного з перших викинули мене. Я особисто бачив, як викидали наших священиків. Хто не втримувався на ногах, той просто падав на землю. Бачив, як викинули отця архімандрита Василія (Ващик), який просто повалився долілиць.

На дворі відкрилась інша, ще більш вражаюча картина…

Я побачив групу, близько 15 чоловік, так званого духовенства київського патріархату, що стояли біля нашого храму і мовчки споглядали з єхидною посмішкою на це все свавілля.

Моє серце та розум були переповнені не гнівом чи роздратованістю, а болем за народ Божий. Я не втримався і почав кричати до представників київського патріархату: «Хіба Бог так вчить робити? Це так ви хочете об’єднання? Це так ви починаєте своє так зване служіння в цьому храмі? Немає благословення Божого на тих, хто приносить гнів і смуту в серця людей, хто робить розділення! Гріх розколу не змивається навіть мученицькою кров’ю». В моїх словах не було ні прокльонів, ні образ…

Підходили до мене різні люди — зі словами образи чи просто посперечатися

Підходили зі словами образи або просто подискутувати представники розкольників, і молодики, які прибули захоплювати наш храм, і просто жителі села.

Від одних я чув про маєтки патріарха Кирила, від інших — що вони на Гробі Господньому співслужили православним священнослужителям Румунської Православної Церкви. Треті — четверті говорили, що Руська Православна Церква почала свій відлік з 988 року, а Автокефальна Польська Православна Церква підпорядковується московському патріарху.

Дуже важко було вести розмову і навіть деколи відповідати прямо: «Брехня». Але особисто я на той момент розумів, що не можна мовчати, коли твою віру брехливо паплюжать.

Ще хотів би розказати про окрему групу людей, яка брала участь у захопленні храму. Особисто я нарахував не менше 4 людей, від яких несло спиртним. Вони підходили до мене вже надворі, коли мене викинули з храму. Я не берусь стверджувати, що всі беззаконники були такими, просто розповідаю, що я сам бачив, чув і відчував.

Були звинувачення і на нашу адресу. Наприклад, що ми не відкрили храм і тим самим спровокували протистояння

 Але скажіть, будь ласка, коли ми бачимо злодія не з добрими намірами, який намагається залізти в наш дім, що кожен буде робити? Мабуть, буде закривати усі двері та вікна, щоб захистити себе, своїх близьких та майно від чужого зазіхання.

На своє виправдання розкольницькі священики приводили факт голосування громади села за перехід до київського патріархату. Я оговорив і цей момент, кажучи, що громада села не має права розпорядитись храмом, оскільки в громаду села можуть входити і штунди, і мусульмани, тобто люди, які не мають жодного відношення до Православної віри. Мені на це відповіли: «Батюшка, не придирайтесь до слів».

Багато прийшлося нам, православним, пережити і наклепів. Нам приписували і якісь три ножі, що нібито були в машині одного священика, і багато чого іншого. Це все наклеп і брехня.

На превеликий жаль і біль, нам не вдалося відстояти православну святиню села Ходоси

Але лампада віри постійних прихожан цього села не загасла. Вони тільки укріпились в вірі. Зі слізьми на очах православні священики і віряни їхали та йшли додому, знаючи, що завтра в недільний день та велике свято Божої Матінки їх ніхто не пустить до храму, до їхньої рідної серцю святині.

Я молодий священик. Ще тільки 5 років, як прийняв священний сан. Я чув та бачив на відео, як захоплювали православні храми на початку 90-х. Але й подумати не міг, що колись сам буду переживати повторення цих подій.

Після побаченого, почутого та пережитого можу сказати, як висновок, одне – беззаконня не припиниться, і хітон Православної Церкви будуть розривати і надалі. Дай, Боже, нам сили встояти до кінця, навіть до останньої краплі крові.

Ієрей Роман Ігнатюк, 
клірик Свято-Троїцького храму 
с. Колоденка

1 комментарий: Свідчення ієрея Романа Ігнатюка про захоплення православного храму Нерукотворного Образу Христа Спасителя в с. Ходоси Рівненського району

  • Cлава Богу! Дорогі нашому серцю Воїни Христові, нехай благословляє вас Господь і насичує вас своєю благодаттю, щоб ніхто не зміг зломити ваш дух, і не зміг звернути вас з правого шляху. Прошу вас моліться і за нас грішних, щоб і ми разом з вами відстоювали Святу Православну Апостольську Христову церкву і були вірними її чадами. І за ворогів її моліться, може хоч одне серце відчує де істина і Любов та навернеться на шлях спасіння. Страшно уявити як їх випалює із середини та ненависть і зло, їх можна тільки пожаліти.
    Схаменіться люди добрі як можна називатись православними і водночас обзивати Церкву Христову сатанинською. Називайте її хоч москальською, хоч єврейською, хоч путінською як вам завгодно, але від цього благодаті в ній не меншає, весь світ її визнає святою (і європейці, і американці, не тільки росіяни), навіть католики чи протистанти не дозволяють собі такого як ви так звані православні. Після смерті ми навіть статі мати не будемо, всі будемо рівні, то як ви думаєте чи буде дивитися Бог на нашу національність? У всьому світі є люди Божі і люди які не хочуть знати Бога. Але Бог любить нас усіх одинаково і добрих і злих, і чекає поки ми всі навернемося до Нього. Чи судитиме нас все-таки по ділах наших? А ми собі дозволяємо священиків обзивати останніми словами, бити їх, принижувати (хоча вселенський учитель Іоан Златоуст казав, що краще, щоб ціле місто вигоріло аніж сказати хоч одне погане слово на священнослужителя) називати їх москалями (навіть не розібравшись, що означає це слово). Мені вас просто жаль, стільки всього хочеться вам сказати, щоб ви хоч трохи задумались. Ми з вами сучасні люди, такі досвічені, ми знаємо історію, ми вважаємо себе вихованими та хочемо демократії, але робимо все для того, щоб полегшити роботу тим, хто хоче зробити нас рабами (тільки не Божими, а дійсно сатанинськими). Прошу вас, дорогі мої, не осудіть мене за ці слова, а хоч трохи вдумайтеся в них, я нікого не хочу образити, а бажаю всім тільки добра, миру та любові до Бога і один до одного. З повагою та любов`ю до всіх Марія Матляк.

Добавить комментарий

Православний календар