Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

arhimandrit_rafail_karelinВ ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Браття і сестри! Сьогодні ми з вами чули Євангельську притчу про таланти (Мф. 25, 14-30). Вона за своїм змістом дуже близька до іншої, яку Господь повідав Своїм учням і апостолам незадовго перед хресними стражданнями — «про десять мін» (Лк. 19, 12-26). Ці притчі, що мають однаковий сюжет, доповнюють і роз’яснюють одна одну. Багата людина, господар, вирушаючи в чужу країну, закликав трьох рабів. Одному дав п’ять талантів, другому — два, третьому — один. Що це означає? Гоподар — це Бог, наш Творець і Владика. Раби — це ми.

Деяким з нас, з сучасних людей, вихованих в дусі гордині, здається образливим, незрозумілим слово «раб». Але якщо тільки вдуматися, то яка велика честь бути рабом Божим! Раб належить своєму господарю. Якби ми могли належати Господу всім розумом, всім серцем і душею! Якщо ми не раби Бога, значить — ми раби цього світу, раби диявола, раби власного егоїзму.

До того ж, слово «раб» походить від слова «работать» — працювати, трудитися. Життя наше повинно бути працею во славу Божу, якщо ми істинні Його раби.

Колись, ще задовго до Різдва Христового, жив відомий філософ по імені Сократ. В день народження цього філософа до нього прийшли його учні, і кожен приніс йому щось в дар. Але один учень був настільки бідний, що не мав нічого і, поки йшло привітання Сократа, сидів похнюпившись. Він встав найостаннішим і сказав: «Дорогий наставник! Ти знаєш, що я жебрак, мені нема чого дати тобі. Єдиний мій дар — я віддаю тобі самого себе як раба. Роби зі мною, що хочеш!» І Сократ сказав: «Це найдорогоцінніший для мене дар. Я приймаю його, але лише з тим, щоб повернути потім тебе самому тобі в ще кращому вигляді!»

Отож, браття і сестри! Ми тут, на землі, повинні бути рабами Божими, щоб не стати рабами своїх пристрастей і гріхів, щоб в Царстві Небесному назватися вже не рабами, але синами Божими по благодаті.

Господь дав рабу п’ять талантів. Талант — найбільша грошова одиниця. Золотий талант — це приблизно кілограм золота, а срібний — два кілограми срібла. П’ять талантів — це величезний скарб.

І от коли господар повернувся, то раб, який отримав п’ять талантів, приніс йому десять талантів і сказав: «Господарю, п’ять талантів ти дав мені; ось, інші п’ять талантів я придбав на них.» Сказав же йому його Господар: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе увійди до радощів господаря свого» (Мф. 25, 20-21). У стародавньому світі ці слова звучали так: я даю тобі свободу, відтепер ти вже не мій раб, а мій домочадець. У духовному сенсі — це обдарування Царства Небесного, Царства благодаті і вічної радості.

Раб, що взяв два таланти, приніс панові чотири — менше, ніж десять, але і він удостоївся того ж благословення, що виражається в тих же словах, тому що труд, яким  він потрудився такий же, як і в першого раба, і така ж точно була йому нагорода.

Браття і сестри! Жили два подвижника. Один пішов у монастир, інший залишився в миру. На отриманий від батьків спадок він побудував лікарню, приймав бідних, мандрівників, пристарілих та служив їм як своїм господарям. Інший став ігуменом великого монастиря. Обидва померли. І от якось монахи, зібравшись, стали думати, хто вище з них у Бога? Чи той, хто залишив все і пішов у монастир, чи той, хто служив Ісусу Христу в особі ближніх своїх, в особі скорботних і хворих? Вони наклали на себе піст і молилися, щоб Господь відкрив їм таємницю. І молитва їх була почута: вони побачили братів, які разом стоять біля престолу Божого …

Третій раб прийшов до господаря і став дорікати йому: «Я знав тебе, що ти людина жорстока, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав, і я побоявся, пішов і таланта твого сховав у землі; ось тобі твоє» (Мф. 25, 24-25). Розгнівався на нього господар і сказав: візьміть у нього талант і віддайте тому, у котрого десять талантів, бо … у того, що не має відніметься … (Мф. 25, 28-29). Що це означає, браття і сестри?

Земля — це чуттєві задоволення. Земля — це мирська суєта. Ця людина не думала про духовне, не мала любові ні до Бога, ні до людей. І тому у неї була взята та благодать, яку їй дав Господь. Вона виявилася жебраком, тобто позбавлена Бога, вигнана з Царства Небесного.

Інша притча, розказана Господом (Лк. 19, 12-27), має майже такий же сюжет. Якийсь чоловік з царського роду відбував в далекі землі, щоб отримати царство: у той час Іудея перебувала під владою Риму, і іудейські царі мали їхати до кесаря​​, римського імператора, за утвердженням свого права на царство і на престол, іноді така подорож затягувалася на цілі роки. Громадяни не хотіли, щоб він царював над ними, і послали слідом за ним послів з ​​цим проханням. Дійсно, були такі випадки в історії Юдеї, коли жителі, розділені на різні партії, скаржилися на своїх правителів Риму. В містичному ж відношенні скаржники — це ті, хто відкинув і розіп’яв Христа Спасителя, хто не визнав Його Царем Неба і Землі. Крім того, це всі, хто нарікає безперестанку на Бога, хто гріхами своїми перешкоджає Йому запанувати в своєму серці.

Царевич у притчі, їдучи, також залишив своїм рабам скарб, рівно розділив між усіма. Коли ж він повернувся — вже царем, то один з рабів повернув йому майно, вдесятеро більше. Інший повернув тільки в п’ять разів більше, ніж отримав. Що це значить, браття і сестри? Множення багатства залежить від особистих трудів і старанності рабів. Слово «десять» в Священному Писанні означає досконалість. Той, хто приніс в десять разів більше, можна припустити, творив найвищі справи милосердя, духовного милосердя — поширення віри на Землі, безперервної молитви за мир, духовного окормлення людей. Це найважче служіння, це — безперервний мученицький подвиг, це — життя апостольське.

В іншому, хто приніс в п’ять разів більше, можна бачити людину, яка творила тілесні подвиги: годувала голодних, приймала мандрівників, одягала нагих, служила людям похилого віку та хворим. І ось яке благословення було дано першому: володій десятьма містами (Лк. 19, 17), — тобто досконалу радість і блаженство в Царстві Небесному.

Іншому було дано наполовину менше — п’ять міст, бо у Отців наше тіло називається сестрою душі. І, за правилами того часу, молодший брат отримував спадщину вдвічі менше, ніж старший.

Але ось, нарешті, прийшов третій раб і сказав, що він загорнув гроші в хустку і зберіг їх. У першій притчі багатство було закопано в землю, під чим можна було розуміти гріховні мирські насолоди. А тут — хустку, тобто одяг … Що це означає?

Це значить, що людина, яка зовні начебто б тримає себе цілком благопристойно, не має якихось особливих гріхів, пороків, може бути духовно, емоційно холодною, вона абсолютно байдужа до нужди та горя інших людей. Це страшний порок, який характерний особливо для нашого часу. І ця людина згрішила тим, що не мала співчуття до інших людей.

Браття і сестри! Чого вчить нас ця притча? В містичному відношенні від’їзд царя з країни — це Вознесіння Ісуса Христа на Небо, а повернення царя — це Друге Пришестя і Страшний Суд.

Земні царі шукали утвердження своєї влади в Римі, а в Євангелії сказано, що Ісус Христос людським єством вознісся до Престолу Бога і Отця, щоб царювати навіки, щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесних, земних і пекельних (Фил. 2, 10).

Але, крім того, є тут вказівка ​​і на наше земне життя. Час, який дано нам для добрих справ, — швидкоплинний. Подібний до величезної річки, яка тече безшумно день і ніч. Хвилі її — це хвилини і години нашого життя. Вони йдуть і вливаються в океан Вічності.

Кажуть, що можна все повернути, але тільки не вчорашній день. Древній філософ сказав, що час — це струмок, в який не можна в одному і тому ж місці вступити двічі. Отже, ми повинні пам’ятати про час і про смерть, про те, що наше земне життя схоже на тонку нитку, розтягнуту над безоднею Вічності. Рано чи пізно ця нитка обірветься. Тіло наше піде в землю, а душа — на суд до Господа, Який створив її.

В одній притчі сказано, що якийсь чоловік мав трьох друзів: двох він любив, а третього ледве терпів, відчуваючи до нього в серці постійну неприязнь. Цей чоловік була висланий в далеку країну. Двоє друзів відмовилися від нього: перший негайно відмовився йти за ним, другий провів його лише до воріт міста, а третій, нелюбимий його друг, сказав: «Куди підеш ти, туди і я піду з тобою і розділю з тобою твої негаразди!» Що це таке, браття і сестри? Перше — мирська честь, слава і багатство. Коли помирає людина, то негайно, з останнім подихом, вони залишають її. Другий друг — рідні та близькі, які проводять людину до могили, розійдуться, і кожен продовжує своє життя. А третій — нелюбимий друг — це добрі справи, які людина часто змушувала себе робити насильно, іноді в глибині серця шкодуючи про подану милостиню, про виявлене благодіяння. І ось цей нелюбимий їй друг — він-то і піде за нею у вічність.

Притча, яку ми чули сьогодні, вчить нас тому, що потрібно поспішати робити добро. Коли ви встаєте вранці, подумайте, яке добре діло можете зробити в цей день. Перевіряйте проведений вами день: що ви мали зробити і що зробили, що повинні були зробити і не зробили.

Браття і сестри! Вранці згадайте, що для багатьох людей в світі цей день буде останнім і вони більше не побачать сонячного світла. Коли ви лягаєте увечері спати, то уявляйте постіль свою смертним одром і думайте, що і ніч ця може бути для вас останньою і з мороку ночі ви перейдете в морок могили.

Деякі кажуть: «У нас немає можливості робити добрі справи!» Але св. Іоанн Златоуст як би заперечує на це: «Якщо у тебе немає золота, то подай мідну монетку. Пам’ятай, що лепта вдовиці виявилася більше скарбів багатіїв. Якщо у тебе немає і дрібної монетки, подай спраглому склянку води, і за цю склянку ти отримаєш Небесне Царство. А якщо не зможеш зробити і цього, то молись за людей». Заповідь милосердя широка. Вона доступна для всіх.

Пам’ятайте, браття і сестри: сьогоднішній день належить нам, а що буде завтра — це таємниця, яку не відає ніхто!

Кажуть, є три таємниці: коли ми помремо, від чого ми помремо і де ми будемо після смерті. І хто знає, можливо, до деяких з присутніх тут вже посланий ангел смерті …

Амінь.

Архімандрит Рафаїл (Карелін)

Путь христианина. Проповеди

Добавить комментарий

Православний календар