Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

7c5821564e2c8da864f724290edfb812Після перемоги Євромайдану і приходу до влади націоналістичних сил тиск на Українську Православну Церкву, і так достатньо серйозний, різко посилився. Її критикують журналісти в ЗМІ, критикує чинна влада і, звичайно, представники «патріотичних» Церков, у першу чергу УПЦ КП.

У кожної з цих груп критиків — свої вузькокорпоративні інтереси, але мета у них одна — боротьба проти єдиної канонічної Української Церкви, що входить у сім’ю Православних Церков світу. І якщо журналісти деяких ЗМІ просто виконують директиви своїх власників, то інші, за старою совковою звичкою, увібраною з молоком матері, вправно підлаштовуються під «лінію партії».

А лінія ця така — у нової України має бути нова кишенькова Церква, готова справно обслуговувати інтереси влади. І, в принципі, така Церква вже є — УПЦ КП. Щоправда, вона за своєю суттю, швидше, політична організація, що мімікрує під Церкву, оскільки ніде в Православному світі такої не визнають, але українську владу це хвилює найменше. Вона вважає, що закони політичного життя, з його продажністю та інтригами цілком застосовні і до життя церковного. Іншими словами, була б структура, із зовнішніми церковними атрибутами, а канонічність, дієвість та реальність здійснюваних церковних таїнств — це все необов’язково.

Відповідно, проти УПЦ, що стоїть на шляху до такої «благородної» мети, розв’язана інформаційна війна. А на війні, як відомо, всі засоби хороші. Для дискредитації Церкви критики не гребують ані маніпуляціями, ані підтасуваннями фактів, ні відвертою брехнею. І ця брехня настільки часто повторюється, що у свідомості, вірніше, навіть у підсвідомості, українців стає правдою в останній інстанції.

Особливо дієва така пропаганда в глухих селах, де довіру людей до друкованого слова і «балакучої телевізійної голови» традиційно висока. Мета цих дій проста й очевидна — викликати неприйняття, а краще — ненависть українців до УПЦ. Адже на такому благодатному грунті можна проводити і «референдуми» для переходів парафій УПЦ в Київський Патріархат («ви за ворожу москальську церкву, чи за нашу, українську?»), і виправдовувати  силові рейдерські захоплення.

Про те, що така стратегія влади по відношенню до УПЦ — не авторська фантазія, а буденна реальність, говорять безліч прикладів. Це і дії міліції, що в процесі силових захоплень храмів УПЦ в кращому випадку не втручається, а то й допомагає рейдерам (як це було у Катеринівці). Це і очевидне невиконання судових рішень щодо права власності УПЦ на храм (село Птича). Це і офіційні «об’єктивні» коментарі представників влади з приводу цих подій.

Досить згадати слова професора Олександра Сагана, в недавньому минулому—  голови Національного комітету України у справах національностей та релігій, який на круглому столі Укрінформу жалкував про те, що захоплення храмів УПЦ «перебувають у межах статистичної похибки».

Або коментарі з приводу побоїща у Катеринівці глави департаменту у справах релігій Мінкульту України Андрія Юраша, який публічно назвав Українську Православну Церкву агентами ФСБ і звинуватив у небажанні йти на компроміс із загарбниками храмів.

Критики швидко реагують на будь-яку нову інформацію про Церкву, моментально підлаштовуючи її під свою альтернативну реальність. Розберемо найпопулярніші міфи, які використовують проти канонічної Церкви її противники.

УПЦ — це колабораціоніст, який спонсорує війну на Донбасі.
Критикам, які транслюють цю тезу, чудово відомо, що 27 жовтня 1990 року, тобто ще до здобуття Україною незалежності, Українська Православна Церква, що до цієї дати була Екзархатом, отримала від Патріарха РПЦ Алексія Грамоту, котра підтверджує незалежність і самостійність УПЦ в своєму управлінні. Це стосується, у тому числі, і фінансової діяльності.

Грамота о самоуправлении УПЦ«Доброзичливці» УПЦ ще до конфлікту на Донбасі неодноразово транслювали брехню про те, що «підступні попи в промосковських храмах» виманюють у довірливих українців гроші і пересилають їх до Москви. Зараз це звинувачення, згідно віянь часу, злегка видозмінилося і виглядає, як фінансування війни на сході України.

Прикладів цієї брехні — предостатньо. Щоб не засмічувати нею простір публікації, думаю, досить навести один з найбільш яскравих — висловлювання «митрополита» Луцького і Волинського УПЦ КП Михаїла (Зінкевича): «Жертвуючи цьому храму (УПЦ МП), ви вкладаєте у фонд убивства ваших дітей. Кожна куплена свічка у храмі Московського Патріархату — це куплений патрон для вбивства ваших дітей».
Патріарх Кирил оголосив неофіційну війну на Донбасі (офіційно — це АТО) «священною».

Ця теза, повторена тисячі разів тисячами різних людей, настільки в’їлася у свідомість пересічного українця, що приймається за аксіому, відштовхуючись від якої будуються різні обвинувальні конструкції і на адресу РПЦ, і на адресу УПЦ. Саме ця брехня, в поєднанні з казками про пропаганду «русского мира», що нібито ведеться в Українській Православній Церкві, є підставою для захоплень і підпалів храмів, побиття священиків і парафіян.
Чи варто говорити, що в об’єктивній реальності Патріарх РПЦ цих слів НІКОЛИ не вимовляв? Найближча за змістом цитата належить спікеру РПЦ протоієрею Всеволоду Чапліну і присвячена боротьбі з тероризмом: «Боротьба з тероризмом за справедливий світ, за гідність людей, які відчувають виклик терору, — це дуже моральна, це, якщо хочете, священна боротьба, і сьогодні наша країна є, напевно, найактивнішою у світі силою, що протистоїть терору».

Як бачите, ні про яку війну немає й мови. Тим не менш, ця брехня стає підставою для розпалювання ненависті до Церкви і навіть істеричних заяв багатьох українських ЗМІ з приводу зустрічі і спілкування українських дітей із Патріархом Кирилом, про що вже писав СПЖ.

Визит к Патриарху Алексию украинских детей

УПЦ пропагує ідеї «русского мира».

Це, мабуть, найпопулярніше звинувачення на адресу УПЦ за останній час. Ніхто ніколи «русского мира» в Українській Церкві не бачив, але всі знають, що він там є. Пам’ятаєте афоризм Конфуція: «Дуже важко знайти в темній кімнаті чорну кішку, особливо, якщо її там немає»?

Для початку було б непогано з’ясувати для себе, що ж це за страшилка така — «русский мир»? Вікіпедія дає йому таке визначення: «Глобальний цивілізаційний феномен людей, які говорять по-російськи і цікавляться російською культурою, як у Росії, так і в ближньому і далекому російському зарубіжжі». Або ж: «Мережева структура великих і малих спільнот, котрі думають і говорять російською мовою».

Якщо на сході та півдні України, де значна частина населення розмовляє російською мовою, естетика «русского мира» може бути деяким людям близька, то в західних регіонах України, де і відбувається більша частина захоплень храмів УПЦ Київським Патріархатом, звинувачення Церкви в пропаганді «русского мира» — смішні й абсурдні. Ну які можуть бути «великі і малі спільноти, котрі думають і говорять російською мовою» де-небудь в селі на Рівненщині?! Там днем із вогнем не знайти людину, яка розмовляє російською, та ще й без акценту! Численні відеорепортажі СПЖ із сіл Катеринівка та Птича це підтверджують.

Митрополит Онуфрій в інтерв’ю СПЖ каже: «Щодо «русского мира». Ми ніякого ні російського, ні українського миру не будуємо. Ми будуємо мир Божий. Ми хочемо цього миру. Якщо мир Божий буде в нас, то і Україна буде хорошою державою, сильною, могутньою. Якщо Бога з нами не буде, то ми будемо жалюгідними і нещасними».

Ієрархи УПЦ називають конфлікт на Донбасі братовбивчим і тому їх позиція — сепаратистська.

У першу чергу варто згадати заяву глави Римської Католицької Церкви Папи Франциска, який назвав конфлікт на сході України братовбивчим. Дуже дивно, але його чомусь ніхто не поспішає називати злочинцем. Навряд чи хтось буде заперечувати те, що в бойових діях на боці сепаратистів беруть участь місцеві жителі. Проста логіка підказує, що якщо ми як і раніше вважаємо окуповані території Україною, то і живуть на цій землі, як і раніше, українці. Адже Україна, як відомо — єдина країна, де живуть брати і сестри.

Блаженніший Онуфрій в останньому інтерв’ю Союзу православних журналістів висловився з цього приводу максимально дохідливо: «Наша Церква ніколи не була сепаратистською. І ті, хто її так шельмує, напевно, ті ж самі люди — сепаратисти. Наша Церква намагається об’єднати всіх громадян України в одну Божу родину. Незалежно від того, якою мовою людина говорить, в якому регіоні вона живе. Ми завжди намагаємося людей наблизити до Бога і навколо Бога всіх об’єднати. Є такі люди, які себе вважають великими патріотами. Які все, що не відповідає способу їхніх думок, уважають сепаратизмом. Бог їм суддя. Ми робимо так, як Бог вчить. Бог всіх любить і закликає, щоб ми любили один одного».

УПЦ пропагує і звеличує Путіна.

Одне з найбезглуздіших звинувачень на адресу УПЦ навіть у загальному абсурдному контексті.

Зокрема, нинішній народний депутат, а за сумісництвом, релігієзнавець Віктор Єленський в інтерв’ю каналу «Еспресо» заявляє: «У багатьох випадках священики в цих парафіях (УПЦ) ставлять парфіян перед вибором – або ти залишаєшься патріотом і тоді виходиш із цієї Церкви, або ти знаходишся у цій парафії, чий настоятель, наприклад, вихваляє Путіна».

Насправді обвинувачі не можуть навести жодного достовірного прикладу такої пропаганди в храмах УПЦ. Вже на що «об’єктивний» у ставленні до Церкви канал 1+1, але і той у своїх скандальних сюжетах (зокрема у програмі «Бойовики в рясах») не зміг дібрати показів свідків, що доводять такі випадки.

Зовсім недавно, перед Новим роком, відбулися єпархіальні збори Київської Митрополії УПЦ, на яких Блаженніший відповів на запитання з приводу можливого розширеного використання української мови у богослужіннях Церкви. Нагадаю: зараз існує положення, введене ще Митрополитом Володимиром, згідно з яким служіння українською мовою проводиться в парафіях, де таке бажання виявили дві третини вірян.

Блаженніший Онуфрій заявив, що ніяких змін у питаннях богослужбової мови не передбачається, оскільки «ми служимо старослов’янською, тією мовою, якою служили наші предки. І не будемо цього міняти. Якщо людина, щоб копійку заробити, їде до Китаю або Туреччини, то вчить відповідні мови. А щоб заробити спасіння — виходить, лінь вчитися».

Ці слова стали приводом для виникнення нового потоку брехні про нібито антиукраїнську позицію Предстоятеля УПЦ.

Десятки українських ресурсів заявили, що Блаженніший Онуфрій — українофоб і заборонив у богослужінні парафій УПЦ українську мову. Зокрема, відомий канал «Еспресо» видав на-гора вже згадуваний сюжет «Московської Патріархат заборонив богослужіння українською мовою і пам’ять про Україну в молитвах. Чому ця Церква не може змиритися з самим фактом існування нашої держави і поступово скочується в середньовіччя?».

Ведучий програми Вадим Денисенко без тіні сумніву заявляє: «Московський Патріархат заборонив проводити служби українською мовою. Більше того, заборонено вживати слово Україна». Тобто, ведучий, дивлячись в очі глядачеві, говорить відверту брехню. Причому брехню, що цілком можна класифікувати, як розпалювання міжрелігійної ворожнечі.

У недавньому інтерв’ю вікарія Київської єпархії владики Климента сказано, що вже багато років у багатьох парафіях УПЦ служба звершується українською мовою і ніяких заборон на таке подальше служіння не існує. До речі, в Українській Православній Церкві немає жодного приходу, де богослужіння проводилося би російською мовою. На відміну, скажімо, від «ультрапатріотичної» УГКЦ, у якої такі парафії є!

Хоча, що говорити про ведучого каналу «Еспресо», якщо запрошені «авторитетні» гості програми роблять щодо Церкви заяви, що, буквально, шокують своєю упередженістю і абсурдністю. Зокрема, один політолог Сергій Таран заявляє: «Сприймати УПЦ як Церкву було б неправильно». А наступний його пасаж узагалі складно сприймати, як слова адекватної людини: «Величезна проблема в тому, що чиновники є справді контрольованими Онуфрієм, і дуже часто ці місцеві священики є провідниками так званого «руського міра».

Коли ж уже традиційні звинувачення Церкви в непатріотизмі і колабораціонізмі приїдаються, в «об’єктивних» критиків виникає ще один «козир».

УПЦ надмірно консервативна!

Запустила цю хвилю відома релігійна журналістка Катерина Щоткіна в статті з назвою «Чому Митрополит Онуфрій не в ладах з реальністю».

У публікації Щоткіна непідробно переймається долею нещасних довірливих українців, яких гноблять і ображають надмірно строгі ченці. Вони змушують мирян нести непосильну ношу — молитися, а в піст — навіть поститися і утримуватися: «Тобто ті християни, які «в миру» — це стосується навіть кліриків, що вже говорити про мирян — християни «другого сорту» у порівнянні з чернецтвом … Монахи — законодавці церковного способу життя, та меншість, яка визначає правила гри для більшості».

Ще більш одіозний релігієзнавець Єленський, коментуючи слова Глави УПЦ, пішов далі, заявивши: «Це дуже консервативний ієрарх. І в тому, що стосуєтся календаря, і в тому, що стосується постів, і в тому, що стосується шлюбу. Дуже часто така надзвичайно консервативна і жорстка позиція не дозволяє людині жити христианським життям поза церковними огорожами, так? Вона її ставить у ситуацію, як каже Церква – спокуси». Звичайна ввічливість не дозволяє охарактеризувати цитату Єленського так, як вона того заслуговує. Скажімо так: людина, яка називає себе релігієзнавцем, не вправі видавати подібні сентенції, оскільки у слухача виникають суперечливі враження: або ця людина некомпетентна, або необ’єктивна, або неадекватна. Якщо Православна Церква проіснувала майже дві тисячі років не змінюючись, значить саме в такому вигляді вона виконує своє призначення. Допомагає людям знаходити дорогу до спасіння.

У православному центрі Константинопольського Патріархату в Шамбезі  зараз проходить Зібрання Предстоятелів Помісних Православних Церков. Святіший Патріарх Константинопольський Варфоломій привітав присутність на Зборах Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, якого, за словами Його Святості, всі Православні Церкви визнають єдиним канонічним першоієрархом Української Православної Церкви.

І оскільки Патріарх Варфоломій був єдиною надією українських націоналістичних сил на визнання УПЦ КП світовим Православ’ям, можна стверджувати, що всі зусилля із «легалізації» Київського Патріархату та дискредитації УПЦ у черговий раз успіхом не увінчалися.
Тільки от чи остудить це запал критиків УПЦ?

(із матеріалів сайту Рівненської єпархії)

Добавить комментарий

Православний календар