Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

Коли салони краси переповнені натхненими відвідувачками, а квіткові магазини з винятковим ентузіазмом збувають товар, що в інші дні не викликає особливого зацікавлення, у кожної з нас випадає чергова нагода одягнути нову сукню та отримати свій «законний» букет. При цьому більшості й на думку не спаде задуматися над тим, із чим насправді сьогодні вітають жінок, які, поміж тим, із радістю ці привітання приймають. Дивно, але святковим ажіотажем заворожені сьогодні навіть деякі православні християни, які не хочуть ображати близьких чи виглядати в очах інших «дивними», або ж просто тому, що «все одно приємно». Не можу стверджувати за всіх, але ті, хто таки не відзначає 8 березня, займають таку позицію не тому, що Церква його не схвалює, а тому, що, знаючи ряд фактів, які стосуються цього «свята», просто не можна не бути проти.

1. Історія походження «Міжнародного» жіночого дня аж ніяк не «надихає».

Нью-Йорк 1857-го. 8 березня текстильниці протестують на вулицях Манхеттена проти неприйнятних умов їхньої праці та низької зарплатні, однак тогочасна преса підозріло не реагує на цю подію. Причини випливають значно пізніше: висловлювати протест недільного дня робітниці не могли, а от повії, невдоволені платоспроможністю своїх клієнтів-матросів, – навіть дуже. Утім, це тільки гіпотеза, чого не скажеш про події, зафіксовані майже сорок років по тому послідовно у Парижі, Чикаго та Нью-Йорку того ж пам’ятного 8 березня: проститутки вимагають визнати їхню професію на рівні з іншими й утвердити спеціальні профспілки. Результат досягається не одразу – тільки 1910-го після, на перший погляд, «виправданої» акції суфражисток, які домагаються надання жінкам виборчих прав. Саме тоді 8 березня неофіційно визнано Міжнародним жіночим днем.

2. Пані Цеткін, Люксембург та Коллонтай не ті, хто викликають захват не тільки у християнки, а й просто у жінки, яка себе поважає.

Нестримна революціонерка, комуністка та прихильниця теорії Зігмунда Фройда німкеняКлара Цеткін того ж 1910 року, за підтримки своєї подруги Рози Люксембург, коханцем якої за три роки до того став її 22-річний син, ініціювала вихід повій на вулиці німецьких міст із вимогою припинити «безчинства» поліції щодо них. Щоправда, в радянській версії ці жінки були просто «трудящими»…

Громадянський чоловік Осип, прізвище якого взяла Клара, та шлюб із удвічі молодшим за неї Георгом Фрідріхом Цунделем, який покине Цеткін заради дочки власника електротехнічного концерну Роберта Боша, – також не додає честі борцю за «права» жінок. А ще, та, яка оскаржувала залежне становище жінки, критикуючи християнський погляд на розподіл чоловічої та жіночої «ролей», та протестувала проти капіталістичного суспільства, насправді, все життя жила за рахунок своїх чоловіків і навіть дуже добре.

Польська єврейка Роза Люксембург, і без того «обділена» життям (будучи не вельми привабливою жінкою, вона, до того ж, кульгала), мала нещастя закохатися у чоловіка, який упродовж 16-ти років, окрім соціалістичних ідей та вільних стосунків не запропонував їй нічого. Не завершились нічим і стосунки вже розчарованої на той час у чоловіках Рози з молодшим за неї на 12-ть років Паулем Леві, її адвокатом, не кажучи вже про абсолютно немислимий зв’язок із Костею Цеткіним.

Визнана красуня, перша у світовій історії жінка-міністр і перша жінка-посол Олександра Коллонтай, якій 8 березня завдячують країни пострадянського простору, була розпусною жінкою, яка не просто публічно змінювала коханців, а й заслужила славу «сексуальної революціонерки». «Віддаватися першому зустрічному чоловікові треба так само легко, як випивати склянку води», – лозунг, за яким знають цю «сміливу» росіянку. Випадково чи ні, однак незабаром після того, як посол Олександра Коллонтай відвідала Норвегію та Швецію, в цих країнах відбулася сексуальна революція.

Обожнюючи розкіш, Коллонтай не вбачала в цьому конфлікту зі своїми протестами проти різних форм «міщанства» та «буржуазії», однак, її своєрідна революційність все ж зазнала розчарувань. Своєму останньому коханцю, французькому комуністу Марселю Боді, вона писала про те, що «революційні ідеї впали», а життя стало ще гіршим. Якби ж світова революція таки відбулася, «то принесла би незліченні біди всьому людству».

3. Образ «радянської жінки», що переслідує нас до сьогодні

Мужеподібна усміхнена колгоспниця в червоній хустці… Впродовж усіх років існування соціалізму образ жінки існував у іпостасях «трудівниці», «матері» та «громадянки», однак нічого спільного з тим, яку роль їй відвів Господь, це не мало. Не «помічниця» своєму чоловікові, а дешева робоча сила, яка, навіть отримавши соціальну рівність, залишилася в ущербному в усіх значеннях становищі: «вільна» та «рівноправна» громадянка тягнула на собі подвійне навантаження – побутове та матеріальне, остаточно легалізоване після Другої світової війни. Ситуацію суттєво погіршило ставлення до материнства не як дару Божого, а банальної репродукції для забезпечення держави-в-очікуванні-війни майбутніми солдатами.

Не дивно, що в емансипе, які заявили про себе у 1960-х, знайшлися причини бути невдоволеними: «найщасливіші» радянські жінки залишалися виснаженими, покинутими та зрадженими як чоловічою байдужістю до їхніх гендерних ініціатив, так і власними ілюзіями з приводу можливої «рівності». Однак цілі та методи, що ними керувалися феміністки, тим більше не підтримали жінок, яким тепер було складно не тільки фізично та матеріально, але й морально, адже у світі холодної війни практично не було місця жіночності, духовності та не фальшивому інституту сім’ї. Вже тоді пролетарське феміністське свято Міжнародний день жінок-робітниць позбавило нас захищеності, стабільності та особливого християнського статусу жінки,що ми здобули завдяки Тій, через Яку у світ прийшло спасіння.

Зараз, уже пострадянська жінка, – стильна, доглянута, приваблива та ще більше усміхнена… Однак, із дітьми чи успішною кар’єрою (часто, з тим й іншим одночасно), вона не стала більш щасливою, радісною чи духовною в тих реаліях, що їй створив гендерно «неупереджений» світ. Серед чоловічої розгнузданості, соціальної претензійності та невіри у сім’ю як сакральну цільність одиницям вдається бути тими, ким їх створив Господь. Визволення з «кухонного рабства» обернулося розбитими сім’ями, не сплаченими аліментами, самотністю і цілодобовою працею, що жінці вписали до її «обов’язків». Цього не зміниш ніякими квітами і подарунками, що традиційно зринають у день 8 березня.

4. Не тому, що Церква бачить Її інакшою, а тому що ця інакшість справді прекрасна

Натомість жінка-християнка від початку особлива: створена в Едемську саду з внутрішнього, сокровенного (взята від серця, від ребра), по образу Божому, вона може розвиватися, виростати в Христі і ставати такою, як її хотів би бачити Бог. Із чоловіком чи без, вона покликана вдосконалювати в собі красу, чистоту, смирення та любов. І це не стане на заваді ні її інтелектуальним досягненням, ні створенню здорової патріархальної сім’ї, в якій вона стане незамінною для свого чоловіка, якому дана для його спасіння.

Від початку жінка створена Богом рівною з чоловіком, що проповідує Галатам апостол Павло, просто в цій даності є певна ієрархія, правильна реалізація якої не просто не принижує жінку, але й робить її щасливою. Однак, 8 березня – зовсім не та подія, яка може цьому посприяти. Комуністичне «свято», що, між іншим, не відзначають ні США, ні Європа, на сьогодні, безумовно, змінило формат і деінде виглядає навіть «благородно» та красиво. Попри це, слід розуміти, що вітаючи жінок із 8 березня, ми не можемо проігнорувати той прикрий досвід емансипації, з яким опинились у гендерно спотвореній дійсності; не можемо не визнавати того, що «свята», подібні до цього, повністю змістили акценти всього, над чим працював Господь, створюючи наш світ.

Замість привітання

Чарівні та неповторні! Ваші чоловіки мають пам’ятати та дбати про вас щодня, а якщо й хочуть якось по-особливому відзначити вашу присутність у їхніх життях, нехай роблять це в день пам’яті Жінок-Мироносиць. Саме вони явили найкращий приклад жіночності, служіння та внутрішньої сили, що не просто «зрівняла» їх із чоловіками, а й довела, що вони здатні на те, на що наважиться не кожен чоловік. Одухотворені та незламні у своїй жертовній любові (жодна з них, на відміну від апостолів, не зрадила Христа), вони першими були удостоєні побачити воскреслого Спасителя. Ми ж маємо намагатися йти шляхом, що вони проклали, аби бути достойними носити високе звання жінки-християнки, жінки-дружини, жінки-матері.

За матеріалами сайту Рівненської єпархії

Добавить комментарий

Православний календар