Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

artlib_gallery-337006-oУ кінці січня 1918 року древній Київ-град потрясла жахлива звістка: під фортечними валами біля Києво-Печерської Лаври був по-звірячому вбитий – розстріляний і заколотий багнетами – 70-річний ієрарх Православної Церкви, митрополит Київський і Галицький Володимир (Богоявленський). У цій мученицькій смерті архієрея, якого знав і шанував увесь православний світ, люди побачили грізні ознаки прийдешніх кривавих подій.

«На початку 9-ї години ранку 23 січня (5 лютого н. ст. – прим. авт.) Лавра опинилася під сильним і жорстоким обстрілом більшовиків з боку Дарниці і Никольских слобідок, – писав незабаром після цього злодіяння професор КДА протоієрей Федір Титов у своїй книзі “Вінок на могилу Високопреосвященного Митрополита Володимира”. – … Над південними дверима, що вели з двору в Хрестовоздвиженську церкву на Ближніх печерах, знаходиться ікона Казанської Божої Матері. У цю ікону потрапила шрапнельна куля, пробила в склі отвір і заглибилася в ікону в тому місці, де доводиться серце Богонемовляти. Вигляд цієї ікони справляє приголомшливе враження на віруючих прочан. Навіть деякі більшовики в подиві зупинялися згодом перед цією іконою…».

Професор Титов, очевидно, в надії, що нечуваний злочин незабаром буде розкрито, а вбивці – покарані, стенографічно докладно і точно, не упускаючи найменших деталей, діалогів, зображує драматичні події тих днів. На жаль, лише багато десятиліть потому, коли розпалася тоталітарна держава і багато таємниць злодіянь гонителів Церкви жахнули світ своїми масштабами, коли відновилося чернече життя в Лаврі, наші сучасники змогли познайомитися з цим унікальним документом.

Далі Титов оповідає: «До вечора 23 січня більшовики оволоділи Успенською Києво-Печерською Лаврою, і тоді в ній почалися такі дикі насильства і прояви варварства, перед якими бліднуть оповіді про грабежі і насильства, що чинилися дикими монголами під час зруйнування Києва і Лаври в 1240 р. Збройні натовпи людей уривалися в храми, з шапками на головах і цигарками в зубах, чинили крик, шум і неподобства під час богослужіння, викрикували невимовні лайки і блюзнірства, вдиралися в житла монахів удень і вночі, стріляли над головами смертельно переляканих старих і били їх, грабували все, що тільки потрапляло під руку, зупиняли ченців удень ​​на дворі, примушували роздягатися і роззуватися, обшукували і грабували, знущалися і били нагайками, хапали сторонніх, які випадково опинилися в той час у Лаврі, особливо військових – офіцерів і генералів, віддавали їх на жорстоку смертну … страту. 24 січня (за день до смерті – прим. авт.), в середу, перед Службою Божою, митрополит Володимир служив у Великій Успенській церкві Акафіст Успінню Божої Матері. Читання Акафісту митрополитом, зі спостереження тих, хто співслужили йому, відрізнялося особливою проникливістю і задушевністю. Ніч на 25 січня вся Лавра проводила без сну, у найсильнішій тривозі. Всю ніч братія залишалася в храмі на молитві, безперервно служили молебні та співали акафісти. Митрополит Володимир також усю ніч не спав. З раннього ранку 25 січня почалися нові насильства і грабунки в Лаврі…

Увечері того ж дня… на парадному вході митрополичої квартири пролунали три різких дзвінки, і у відчинені двері увійшли п’ять озброєних солдатів на чолі з матросом. Матрос запитав: “Де Володимир-митрополит? Ми бажаємо з ним переговорити…”».

Але перервімо опис мученицької кончини митрополита Володимира, який фіксує буквально по хвилинах останні години життя святителя. Необхідно повернутися в минуле, щоб уявити драматичне становище Церкви і, зокрема, Київської кафедри, та стоїчне, сповідницьке життя і діяльність священномученика Володимира.

51670942_I_Vladimirov_Revolucionnie_akvareli_5… Коли п’ятеро озброєних людей увійшли в його покої, зажадали побачення з ним, вчинили обшук і допит, митрополит залишався зовні спокійним. Коли вони наказали йому одягнутися і пройти з ними, він сказав: «Якщо ви хочете мене розстріляти, стріляйте тут». Але кати вивели його з покоїв. Йдучи, митрополит благословив свого келейника Филипа, витер сльозу зі щоки і ступив у холодну зимову темряву. За свідченням протоієрея Федора Титова, один із ченців бачив, як убивці вели митрополита через лаврське подвір’я повз Велику Успенську церкву до Економських воріт. Біля храму матроси закурили, а митрополит підійшов до головного входу в святиню і почав молитися. Біля воріт він знову зупинився, повернувся до надбрамної ікони святителя Миколая і, перехрестившись, низько вклонився… Через кілька хвилин двоє лаврських ченців, котрі стояли у дворі, почули чотири, а потім ще два рушничні постріли. Хтось сказав: «Це владику розстрілюють…».

За словами одного випадкового очевидця мученицької кончини митрополита Володимира, – пише Титов, – убивці привезли останнього до місця розстрілу на автомобілі. Коли вбивці вивели митрополита з автомобіля і зупинилися на майданчику, архіпастир-мученик попросив у них часу ще помолитися Богу. Один з убивць сказав: “Тільки скоріше”. Тоді митрополит звів руки догори і сказав: “Господи! Прости мої гріхи – вільні і невільні і прийми дух мій зі миром”. Потім благословив хрестоподібно обома руками своїх убивць і сказав: “Господь вас благословляє і прощає”. І після цього, коли митрополит ще не встиг опустити рук, почулося чотири постріли. Вбивці підійшли до митрополиту, який уже впав, і зробили кілька пострілів у лежачого…».

Так була відкрита перша сторінка у величезній книзі кривавих гонінь ХХ століття на Церкву Христову, за яку віддали життя багато тисяч сповідників і мучеників.
Священномученик Володимир був прославлений Церквою в 1992 р., коли на Київську кафедру вступив Блаженніший Митрополит Володимир (Сабодан) тезоіменитий своєму славному попереднику.

Архімандрит Полікарп (Ліненко), насельник Києво-Печерської Лаври, розповідав про віднайденя мощей священномученика:

mochi_svchmch_vladimira

«Коли знаходили мощі священномученика Володимира, над храмом Лаври, де покоївся святитель, утворилася криваво-червона хмара. Коли митрополит Київський Філарет пішов у розкол, на душі була страшна тягота: хоч іди в підпілля, нові катакомби. І коли приїхав Блаженніший Митрополит Володимир, то першим ділом вирішили прославити святого священномученика. Про це подейкував іще Філарет, але, видно, священномученик Володимир не дав йому – уже перебуваючому на шляху в розкол – зробити добру справу віданайдення святих мощей.

Обретіння мощей вирішили здійснювати таємно, щоб не почалися ходіння по санепідемстанціях. Ми вже приблизно знали, коли це має статися. Того вечора я гуляв на території Ближніх печер. Там знаходилися сторожі і ще деякі з братії. Було напевно, 9-10 година вечора. Потім прийшли владики – майбутній Блаженніший Митрополит Онуфрій, єпископи Сергій, Аліпій, Іоанникій, намісник Лаври архімандрит Питирим – нині теж владика. (Напередодні вони брали участь у зустрічі Блаженнішого Владики, коли той 20 червня 1992 року приїхав до Києва). І ось вони зайшли в храм і зачинили його. Знаючи, що в храмі архієреї, ми не наважувалися туди увійти і продовжували гуляти на площі перед Хрестовоздвиженською церквою.

Уже стемніло, коли раптом ми побачили, що над храмом утворилася темно-червона хмара. Ми подумали що, це, можливо, заграва від якоїсь пожежі за Дніпром, і піднялися на гору над церквою. Але виявилося, що ця велика хмара стоїть якраз над центром храму. Лише згодом мені прийшла в голову думка, що це, можливо, знамення Господнє. Майже таке ж, до речі, як було при набутті 1091 р. мощей преподобного Феодосія Печерського. Тоді, як свідчить “Києво-Печерський патерик”, над Лаврою бачили три вогненних стовпи.

Через деякий час нас пустили в храм. Горіло центральне панікадило. Склеп вже був розкритий. Потім мощі підняли на поверхню, акуратно відокремили від решти, розклали на спеціально приготованому столі, на білій скатертині, промили і залишили сушитися до ранку. Все було закінчено близько третьої години ночі.

Вранці мощі одягнули і перенесли в Верхню Лавру, де в Трапезному храмі звершили Божественну Літургію. Потім Хресним ходом перенесли мощі до Дальніх печер.

У братії була така радість, яка виникає після грозового дощу, що пролився після нестерпної спеки. Відчувалася впевненість, що, незважаючи на розкол, ми вистоїмо. Здавалося, священномученик устав із домовини і прийшов на допомогу: адже він теж боровся з розкольниками і боровся через ту ж неканонічну автокефалію. Більш того, він – святий митрополит Київський Володимир – був канонізований у той момент, коли до нас прибув тезоіменитий владика – Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. І в той день у нас на трапезі читалася книга «Вінок на могилу Високопреосвященного митрополита Володимира», написана відразу після поховання священномученика».

Добавить комментарий

Православний календар