Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

IMG_20160712_140346-2Ми довго думали, як передати читачам усю повноту вражень, що переповнюють нас після проходження Хресної ходи любові, миру і молитви за Україну Рівненською єпархією. Прийшли до висновку, що найкраще про це скажуть самі хрестоходці. Тому читайте враження вірян Української Православної Церкви на третій день Хресної ходи зі Свято-Успенської Почаївської Лаври.

Сергій — із Почаєва. Усі три дні несе величезний стяг із зображенням Нерукотворного Спаса.

— Для мене цей Хресний хід перший, але мої браття ходять у такі ходи часто. Це величний Хресний хід, і ми не могли пропустити його. Але ми ж ідемо не самі — Матінка Божа нас веде. Знаєте, часом є такі моменти,  коли приходимо на перепочинок — мозолі, спекотно, думаєш — все, їдемо додому. Але минає ніч, і з нею минають і такі думки. Вертатися вже не хочеться, і ми йдемо далі — за Матінкою Божою. А потім буквально день — і все проходить — зникають мозолі. Ви не уявляєте — це, буквально, зцілення на очах — були такі рани, куди вони поділися?

Це дуже великий Хресний хід, і Матінка Божа Сама йде в ньому на захист нашої української землі.

Оксана і її супутниця — з Кременця. Йдуть із двома дитячими візочками — діткам сім і два роки. Збираються іти до Києва

Звісно, тяжкувато, бо йдемо з дітками, а діти — це діти, ви самі розумієте. Але дітвора наша веде себе чемно, у візках практично не сидять, майже всю дорогу ідуть. Ми вже стомлюємося, йдемо повільніше, а вони все — бігом, бігом. Нашому хлопчику сім, а дівчинці два рочки. З нею взагалі клопоту майже немає — сидить у візочку чи йде, на руки не проситься, трошечки поспала — і далі веселить нас. Такі ходи, я вважаю, дуже потрібна річ. Це підбадьорює православних, настрій хороший дає. Дивишся: бабці старенькі йдуть, дітки, мами з колясочками, моляться всі. Нехай усі бачать, що ми є, нас багато, і ми не хочемо нічого — тільки миру.

Світлана з Острога на Рівненщині. З Хресною ходою йде від Почаєвської Лаври.

— Благодать — словами тяжко передати. Здається. Що я ці дні була на небі. Дуже нас вразив владика Сергій (митрополит Кременецький і Тернопільський) і владика Серафим (ректор Почаївської семінарії). Яка у них любов до людей! Якби наші політики так любили наш народ, як люблять його архієреї, ці пастирі — у нас була б інша країна. Уявіть — ідуть разом з усіма людьми, і коли ми можемо роздягнутися чи взяти легший одяг,  вони йдуть у повному облаченні. Ідуть, усю дорогу моляться, а потім… Стільки тисяч було людей у храмі в Кременці, а владика Сергій усіх сам помирував, сам-один. І все — з такою любов’ю, благословляв усіх. Наступного дня він знову з нами ішов, і молитва непрестанна. Вам не передати, така радість на душі, такий спокій. Спершу люди йшли — той того штовхнув, той не поступився, якісь перепалки словесні. На другий день такого вже не було. Той ноги натер, в того мозолі, той стомився. Вже поступаються один одному дорогою, з’являється любов. Так, через біль і страждання люди починають любити один одного, і Бога любити.

Ще одна острожанка, Тетяна, розповідає, що ішла з Ходою від с. Сураж.

Ми йшли, як на крилах. Не відчували ні спеки, ні болю. Кажуть, люди ноги натирають, мучаться. Дякувати Богу, Матінці Божій, не натерла навіть ніг, навіть пити не хотілося. Вже пообіді, коли поїли, то стало трохи тяжче, але згодом наче розвиднілося — уже перед Межирицьким монастирем ми готові були побігти. Це перший мій Хресний хід, і немає можливості піти далі, але ви не уявляєте, як би хотілося. Такий трепет в душі, що не можна словами передати.

Іван — теж із Острога. Не зважаючи на юний вік, у нього є досвід піших Хресних ходів до Почаївської Лаври із учнями недільної школи. Всю дорогу із Суража до Межиріча юнак ніс нелегку хоругву.

Вражень дуже багато. Йти було дуже радісно — багато людей, усі моляться. Мені здається, що ніде так не може бути цікаво, як у церкві. Тільки тут може бути стільки різних і цікавих людей, стільки різних професій, стільки думок. Якщо буде можливість піти іще — обов’язково піду, настільки велика радість.

Сергій з Рівного. Іде з Почаївської Лаври. На запитання, за що молиться у Хресні ході, відповів просто і лаконічно: “Про спасіння. Спасіння душ, спасіння країни. Щоб не було війни”.

Василь із Шумська. Несе хоругви.

Йти не дуже тяжко, але й не надто легко, якщо є молитва. Вона все зрівноважує.

Іоанн іде із Почаєва, на волонтерських засадах допомагає з хрестоходцям з організаційними моментами та підтримує в дорозі.

Нужное дело, этот Крестный ход. Отцы говорили, что Крестный ход идет, и ад трепещет. Это очень великое дело для православных. Впечатлений очень много, чудес очень много. Идем, например, полевой дорогой, я часто останавливаюсь — помочь кому-то, так животные, коровы, к примеру, оборачиваются и не отводят взгляд, пока колона не скрывается из зоны видимости. Вот еще в одной деревне, там храм на честь иконы Божией Матери «Знамение», там икона сама из-под земли вышла, мы там шли полем, и пасся табун коней, так они очень долго мчались вдоль Крестного хода, словно провожая Матерь Божию. Очень красиво. Для кого-то, это, возможно, ничего не значит, но это такие маленькие чудеса. В другом месте шли через лес, тишина такая, и вдруг — птицы запели. А духовная сила — вам даже не передать. Это подъем такой. У нас такая хоругвь есть — Спас Нерукотворный, братия сами сделали, то люди говорят — берешь в руки хоругвь, и не ты ее несешь, а она тебя, Господь дает силы. Плохо, что таких ходов сейчас мало, раньше на Руси их было больше. Это сдружает людей. Вот, в Новоставе, под Шумском, батюшка с людьми явором устелили дорогу, не передать словами, как все это пахло… Важно, чтобы люди не забывали к своим святыням обращаться в трудную минуту. Божья Матерь — Она ведь Мать для всех, нужно во всем уповать на Господа и Матерь Божию.

Андрій із Чернігівщини. Йде з товаришем із Почаївської Лаври. На наше питання, як враження, відповідає, посміхаючись:

Так, а тут словами не передать. Как объяснить вам это… Иду я с Почаева, только вы никому не говорите, — жартує, — я приду домой и никому не кажу, что ходил куда-то, чтобы не гордиться. А если серьезно, то иду, как за руку с Матерью Божией. Знаете, говорят: как тебе живется? Как у мамочки на руках. Вот и у меня такое состояние — как у мамочки на руках. Просто с возрастом вырастаешь и забываешь это, а Матерь Божия напоминает. А у вас тут вообще, как другая планета — такая обитель, село маленькое. А сейчас — тысяча людей пришли причаститься — где такое увидишь? У нас, в северной части страны такого нет, к сожалению. Так что идется нам хорошо, спаси Господи всех!

Раїса з Почаєва.

— Йдеться, з поміччю Божою добре. Мати Божа нас покриває, допомагає, тільки треба мати віру — без віри тут немає що робити. Матимеш віру — не страшне нічого — ні відстань, ні переходи, ні спека, ні холод, ні дощ. Ідеш за матінкою Божою, а вона покриє. Якщо Господь сподобить, то хочемо помолитися у Києві разом з усією Церквою. Такі Хресні ходи дуже корисні для нас, особливо зараз. Ми вже настільки просочилися тим гріхом, настільки згрішили перед Господом. І наші молитви — які вони? Вони глухі. Господь-то їх чує, але які вони? Може хоч так — коли потрудимося ніжками, Господь прийме наші молитви і прохання.

Група волинян, зокрема і ковельчанка Лариса, у Хресних ходах беруть участь уже не вперше. Приїхали у Почаївську Лавру, щоб звідти вирушити до Києва. Кажуть, що йти не просто, але “дуже хочеться, щоб в Україні був мир. Задля цього можна і треба йти таким Хресним ходом. Йдемо за любов між нами і за мир в країні. А все решта — буде”.

Мама чотирьох діточок Світлана — мешканка Нетішина — мимоволі була в епіцентрі Хресної ходи, усі на неї звертали увагу. Діткам — 1 рік і 9 місяців, три з половиною, 5 і 11 років.

— Ідемо на славу Божу! Я дуже хотіла йти з Почаїва, але ще трохи зарано нам, ще дітки маленькі. А так… Ідемо. Транспорт у нас свій — коляска подвійна,  ще одна є. Думаю, дійдемо, хоч до Нетішина, помолимось.

Ігумен Герман розповідає, що уже брав участь у масштабному православному Хресному ході, але враження тоді і зараз — порівняти важко. — Страшенно болять ноги, страшенна втома. Але водночас не можу описати словами ту радість від спільної молитви до Господа. Вчора у мене був день тезоіменитства, преподобного Германа Валаамського, і вперше за багато років я провів його настільки гарно.

Матушка Наталія, інокиня, ішла з Хресною ходою із Суража. Зізнається, що дуже хотілося б піти далі, але послух — найперше. Каже, що йти було добре: “Матір Божа нас покриває від усього, Боженька допомагає”.

Отець Сергій із сином ішли від Суража. Хлопчику дуже сподобався молитовний настрій, що панував у Хресній ході, духовна атмосфера. — Шикарно було, — посміхається Роман.

Володимир, досвідчений хрестоходець, організатор щомісячних Хресних ходів у Рівному.

Враження дуже хороші, — розповідає чоловік, — хоч тяжко тілесно, але духовно легко. Нас іде дуже багато, але хотілося б, щоб люди не втрачали такої можливості. Ми ж молимося, щоб не було війни, щоб не було жертв ніяких, щоб не було братовбивства, щоб не гинули наші люди. Це святий обов’язок кожного — помолитися за це.

Напевне, після прочитаного у когось може скластися враження, що журналісти вибрали тільки позитивні відгуки. Але насправді — ми запропонували вам дослівні коментарі вірян. Серед тих, із ким нам вдалося поспілкуватися — не було жодного, підкреслимо, жодного негативного відгуку, агресії чи неприязні. Очі людей, хоч і насторожені спершу, світилися добротою і щирістю. Це не дивно в більшості ЗМІ їх називають тітушками, сепаратистами, які сунуть на Київ, московськими запроданцями і перевдягненими ФСБ-шниками. А у нас, дивлячись у вічі хрестоходцям, таких асоціацій не виникло. Головне — було зрозуміло, що кожен із наших співрозмовників чітко знає, для чого він пішов у цей Хресний хід.

Добавить комментарий

Православний календар