Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

62706356 У дванадцяту Неділю після П’ятидесятниці Свята Православна Церква згадує подію про багатого юнака. Святе Євангліє розповідає нам, що до Ісуса підійшов багатий юнак і запитав: «Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне». Господь вказує йому на заповіді, дані Богом ще у Старому Завіті через Мойсея. Але вказує на ті заповіді, які стосуються любові до ближніх, обминаючи заповіді, які стосуються Бога і любові до Нього. Господь вказує на заповіді любові до ближнього, бо саме на тій любові і ґрунтується любов до Бога. «Бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, якого не бачить» (1Ін. 4: 20), – каже святий апостол і євангелист Іоан Богослов.

«Якщо хочеш увійти в життя вічне, – говорить Господь юнакові, – дотримуйся заповідей» (Мф. 19: 17). Яких, – запитав юнак, бажаючи почути щось нове із уст Спасителя, щось таке, чого ще бракує йому і що приведе його до досконалості. Спаситель перераховує йому заповіді закону: «не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не лжесвідчи, шануй батька і матір і люби ближнього твого, як самого себе» . Але цей юнак, очевидно, був самохвальним в суджені про своє моральне достоїнство. Йому здавалось, що він виконував все, що вимагав від людей закон Божий, ще з дитинства. Відчуваючи своє достоїнство, юнак звертається до Ісуса: «Чого ще не вистачає мені?». На що Господь відповів йому: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай своє майно і роздай бідним, і матимеш скарб на небі; приходь та йди за мною» . Почувши таке, юнак відійшов від Господа засмученим, бо був дуже багатий. Йому здавалось, що він утвердився у всіх добродійствах, але, насправді йому бракувало найголовнішого – любові до ближнього, без якої неможливо оправдатися перед Богом. Не було у цього юнака стільки самовідречення в цій любові, щоб пожертвувати своїм багатством, позбавитись від пристрасті грошолюбства і, таким чином, отримати скарб на небесах у Царстві Божому. Позбавитись багатства юнаку було надзвичайно важко, бо воно засліпило йому очі, закрило перед ним шлях до спасіння, і, взагалі, це багатство заволоділо його серцем. Саме тому він відійшов від Господа, бажаючи краще залишатися при своєму багатстві, аніж йти слідом за Ісусом.

Побачивши таку поведінку юнака, Спаситель сказав ученикам Своїм: «Істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти у Царство Боже! Легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти» .

Розмірковуючи про слова, сказані Спасителем, варто розуміти, що не саме багатство як таке засуджує Господь і не в самому багатстві лежить причина нашого відходу від Господа, від істинного шляху, який веде до спасіння, а в сердечній прив’язаності до земних благ, в яких серед життєвої суєти ми бажаємо знайти щастя і спокій душевний. Так, дорогі браття і сестри, важко кожному йти за Господом Ісусом і наслідувати життя вічне, якщо замість любові до Бога і людей його серце наповнене пристрастями і прив’язаністю до земних благ і насолод.

Багато хто із нас може сказати, що ця притча не стосується нас, адже ми не є багатими. З одного боку це, може, і так. Не всі ми є матеріально багатими, але є ще таке багатство, яке для кожного із нас має велике значення. Це наше життя, здоров’я, робота та інше. Втративши одне із них, ми вважаємо, що втратили все. Але це теж є свого роду пристрастю і прив’язаністю. Дехто, дбаючи про роботу чи здоров’я, забуває про Бога, і тоді, справді, втрачає все. Ми тільки тоді зможемо увійти в Царство Боже, коли зрозуміємо, що все, чим наділив нас Господь, належить не нам, а Йому.

Юнак, приступаючи до Господа, знав, що він багатий, але, виконуючи всі заповіді закону з дитинства, вважав, що чистий і праведний. Насправді, присвоюючи все це собі, як добродійство і право на спасіння, він не помітив, що воно стало перепоною на шляху спасіння, ця праведність перетворилась на стіну між ним і Богом, адже йому бракувало найголовнішого – любові і самовідречення. Та Христос не осудив юнака і не викрив його пристрасті. Господь відпустив його без слів звинувачення. А ті слова, які сказав Господь, стали зерном, посіяним в серце і душу.

Запитання апостолів до Ісуса: «Так хто ж може спастися» (Мф. 19: 25), на що Господь відповів: «Неможливе людям, можливо Богові. Для Бога все можливо» (Мф. 19: 26). Господь Бог вимагає від нас єдиного – виконання Заповідей Божих та абсолютної віддачі. Ніщо в світі не повинно зв’язувати нас. Треба пам’ятати, що любов до багатства позбавляє нас свободи, бо все ми присуджуємо собі, забуваючи про те, що все, що ми маємо, це не наша власність, а дар любові Божої до нас.

Просімо у Господа сили і мудрості, щоб Його дари ми не перетворювали на тягар для себе і не впадали у сіті пристрастей. Амінь.

Підготувала: Олена Ковтунович

Добавить комментарий

Православний календар