Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

352058735 Сьогоднішнє Євангеліє розповідає про покликання Господом на служіння Його учнів.

Але чому саме цих людей вибрав Господь для того, щоб їх трудами збудувати на землі Свою Церкву? Невже тому, що саме ці люди, здебільшого галілейскі рибалки, були самими гідними, наймудрішими і найморальнішими з тих, хто жив тоді в Ізраїлі? Євангеліє дає зрозуміти інше: це були звичайнісінькі люди, але у них була одна спільна властивість душі: вони всім серцем шукали Бога і всім серцем чекали Його Месію — Христа. Чи не тому вони і були обрані? Вони шукали Бога, і Бог відповів їм; вони очікували Христа — і зустріли Його.

Отже, Генісаретське озеро; на березі юрмляться люди; їх стільки, що багатьом не видно і не чути Ісуса. І ось Він входить в рибальський човен і, відпливши від берега, говорить до народу. Господар човна — Симон, майбутній Петро. Він вже знайомий з Ісусом — його приводив до Господа Андрій, брат Петра і теж рибалка, учень Іоанна Предтечі. 234092165Закінчивши проповідь, Ісус звертається до Петра, що сидить тут же в човні, і велить йому відійти на глибину і закинути сіті. Петро знає, що риби немає: для професійного рибалки, що трудився всю ніч і нічого не зловив, марність нової спроби очевидна. Але Петро підкоряється цій Людині, бо він чув Його Слово.
Він закидає мережі у води, які щойно були порожні. Жах напав на рибалок, коли мережі почали прориватися, не витримуючи тяжкості чудесного улову. І Симон, припавши до колін Ісуса, просить Його: «Вийди від мене, Господи! бо я людина грішна»(Лук 5.8).
В цей момент Симону Петру відкрилось, що Той, хто був з ним в човні, більше, ніж вчитель і наставник. Петро відчув священний трепет, він зрозумів, що поруч з Тим, Хто з ним в човні, людина лише «прах і попіл». Всім своїм єством Петро відчув, що колишнє Його життя Ісуса не вміщає, і якщо Господь входить в його життя, то потрібно, залишивши все мирське, йти за Ним.

Господь, знаючи, що прич___20131016_1909321322иною слів Петра є страх Божий і благоговіння, відповідає не на слова, але на глибинний порух його серця. «Не бійся, — каже Він, — відтепер будеш ловити людей» (Лук.5.10).

Мир з усією його суєтою те ж саме, що бурхливе море; душі людські те ж саме, що риби в цьому морі житейському. Мережа або невід, яким апостоли уловляють людей, це — Святе Євангеліє. Як Рибар витягує неводом рибу з моря, так апостоли проповіддю Євангелія Христового витягують душі з грішної суєти житейської, з безодні невіри, в благодатний корабель Христовий, тобто в Церкву Божу, яка приводить їх у світле Царство Небесне. Воістину щасливий той, кого уловила Мережа Христова і хто знаходиться на кораблі Церкви Православної. Небесний Керманич не попустить йому впасти в пащі глибинного змія, диявола, якщо тільки сам він буде перебувати на кораблі Христовому, тобто не піде з Православної Церкви в розк13оли і єресі.

Але чи зрозуміли тоді майбутні апостоли, що означає ця обіцянка Христова —  зробити їх ловцями людей? Навряд чи … І, проте ж, вони ні на хвилину не задумалися, не зупинилися навіть, щоб передати кому-небудь свої рибальські мережі, щоб вони без користі не пропали: вони просто їх кинули і з повною готовністю негайно ж пішли за Ісусом.

«Який нам багатий урок, як це просто!» — Говорить митрополит Антоній Сурожський. — «Йти за Христом для нас не значить кудись йти, це означає залишитися при Ньому.»

З цієї історії починається покликання апостолів, і одночасно тут як би образ наших з вами духовних християнських молитовних зусиль.

Духовне наше життя — це шлях до Господа. До Нього ми хочемо прийти і чекаємо, коли Він увійде в наше життя. І виявляється, що цей труд великий. Виявляється, ми можемо разом з апостолом сказати: «Наставник, ми трудилися довго, але нічого не досягли».

Ми можемо сказати: Господи, ми знаємо заповіді Твої; все життя ми чуємо їх, але ми невпинно продовжуємо їх порушувати. Ми знаємо, Господи, що Ти є джерело життя і хочемо до Тебе приникнути, Тебе знайти, але замість цього стоїмо, холодні й байдужі, повторюючи механічно, губами молитви, а розумом несучись далеко-далеко від Тебе. Ми знаємо, що Ти шукаєш нас, чекаєш від нас в житті добра, здійснення того, що Ти Сам назвав Царством Божим всередині нас, щоб ми були Твоїми свідками, а замість цього ми все одно залишаємося дітьми світу цього, живемо за його законами, за людськими міркуванням, не здатні прийняти закон Христовий. І кожен раз, закидаючи свої мережі, ми витягуємо їх порожніми. І кожен раз ми приходимо на сповідь і знову приносимо все ті ж гріхи, і знову як нібито всі наші зусилля марні, начебто б немає можливості нам досягти мети.

«Наставник, — повторюємо ми слова апостола, — ми трудилися, і це було все марно». Проте вони відразу додали: «Але за Твоїм словом (тобто вірячи Твоєму слову) ми все-таки ще раз закинемо мережі». Вони Йому довірилися. Відпливли на глибину, де вони нічого не могли виловити, вкотре закинули мережі і тут-то мережі і натягнулися.

І ось ми з вами також можемо сказати: «Господи, у нас немає вміння стати справжніми християнами, немає вміння ні гріх здолати, ані жити по-Твоєму. Ми мертві і безсилі, але по слову Твоєму ще раз і ще раз будемо старатися, будемо прагнути до того, щоб Ти все-таки нам допоміг вибратися з цього». І ось людина робить останнє зусилля, людина може майже в розпачі сказати: «Господи, я не можу ні молитися, ні творити добра, тепер Ти дій за мене і в мені». І якщо дійсно є віра — адже апостоли закинули мережі, тому що вони повірили слову Господньому — тоді так може трапитися і ми обов’язково відчуємо, що з нами щось відбувається, і той гріх, який раніше вабив, стає мерзенним і огидним, і молитва, яка раніше у нас не йшла, раптом починає підніматися сама собою з серця, як би рватися, і бажання жити по-християнськи виявиться в нас сильнішим, ніж наші звичайні мирські окови і пута. Ми раптом відчуємо себе дітьми Божими, для яких неможливо відступити від Господа. І все це відбудеться, тому що ми повіримо слову Христовому.

Тому, коли ми відчуємо своє безсилля, свою гріховність, свою нескінченну душевну неміч, не впадаймо у відчай, не думаймо, що це кінець, що ми загинули. Є у нас Заступник і Спаситель Господь, який може саму нерозумну, саму злобну, саму ледачу, саму негідну людину, якщо тільки в неї прокинеться хоч іскра віри, зцілити і зробити своєю, очистити святістю і підготувати до Царства Божого тут і тепер.

Також сьогоднішня Євангельська розповідь вказує нам на те, наскільки необхідні нам Боже благословення і Божа допомога і в наших земних трудах.

Здійснивши чудо, Господь показує апостолам наскільки безплідні і марні будуть всі труди і зусилля їх без Його благословення, і наскільки успішними і багатоплідними будуть вони при Його благословенні і всесильній допомозі.

Але й для нашої немочі це Євангеліє є втішним. Якщо ми трудимось, а успіху не бачимо, то не сумуймо, а пам’ятаймо, що Господь робить так, щоб ми не надіялися на самих себе і на свої сили, на свої здібності і пізнання, а зрозуміли би свою повну неміч і безсилля без допомоги Божої, тобто зрозуміли і усвідомили те, про що Господь якраз і попередив апостолів під час Таємної Вечері: «Без Мене не можете нічого чинити».

Ось чому такі важливі Боже благословення і Божа допомога. Тому всякий раз, коли будемо бачити малоуспішність чи неуспішність своїх трудів, — ніколи не падаймо духом, а закликаймо Бога на допомогу. Нехай начебто б і тривалі і безуспішні труди наші, але продовжуймо трудитися і не припиняймо прикликати Божу допомогу. Скаже Господь — і все буде по Слову Його; самі здивуємося, якими багатоплідними творчими успішними стануть наші труди. Аби тільки прикликати Божу милість; а прикликати, її можна саме тільки смиренною вірою і свідомістю своєї негідності. Поки людина багато про себе думає, поки причину своїх невдач шукає в комусь або в чомусь іншому, а не в собі — доти не прийде до неї допомога Божа.

Покладемо ж свої справи в десницю Промислу Божого та будемо молитись, щоб Сам Господь благословив нас і допоміг нам в наших справах. І Той, Хто сказав: «він Мене кликатиме — і почую його», — і нас почує, і буде нам по вірі нашій і молитві нашій.

Євангельська розповідь про чудесний улов риб, як і багато інших, підкреслює, що Ісус Христос – не звичайний вчитель, яких було багато в історії – славних і великих філософів. Христос є сама Істина і Він є Бог. Ось чому проповідь Ісуса Христа завжди супроводжувалася надприродними явищами – чудесами.

Якщо вдуматися глибше в історію проповіді апостолів по всьому світу, то мимоволі виникає думка: як рибалки, неосвічені, більшість із них – взагалі неписьменні, могли підкорити своєму слову різні народи, серед представників яких були люди високоосвічені, висококультурні й переконані у своїх релігійних поглядах? Відповідь може бути тільки одна: апостоли проповідували істину, яку підкріплювали чудесами, тобто надприродними явищами, властивими одному тільки Богу. Цю думку підтверджує євангеліст Марк. Він пише: “Вони (апостоли) пішли і всюди проповідували, а Господь допомагав їм і стверджував слово наступними знаменнями” (Мк. 16, 20). Звернемо увагу на те, що Господь стверджував слово знаменнями, тобто чудесами, або надприродними явищами.
Тепер, коли ми звернемося до 2000-літньої історії християнства, то побачимо, що Євангеліє підкорило народи світу завдяки тому, що Істина Христова підтверджувалася чудесами і чистотою християнського життя.
З усіх християнських віровизнань тільки Православ’я може стверджувати, що воно зберігає Істину Христову непошкодженою. Непошкодженість Істини Христової в Православній Церкві підтверджується чудесами, тобто надприродними явищами, що відбуваються протягом всієї історії Православ’я.

Підготувала: Тетяна Конончук

Добавить комментарий

Православний календар