Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

ib782

У 1832 році Преподобний Серафим став помітно слабшати і говорив багатьом про близьку кончину. Дари зцілення і прозорливості не покидали старця, особливо жива і натхненна була його бесіда, та й сам він, відчуваючи особливий прилив благодатних сил, говорив: «Духом я як би зараз народився, а тілом до всього мертвий». Відвідувачі свідчать, що лице старця не раз змінювалося, коли він їм говорив про блаженство життя вічного: «Яка радість, який захват, — вигукував він, — огортає душу праведника, коли, розлучається з тілом, її зустрічають ангели і представляють перед Обличчям Божим!» В своїх останніх бесідах старець особливо наполягав, на збереженні миру, того миру духовного, до якого відноситься нетлінний, безсмертний вислів преподобного: Радость моя! стяжи себе мирний дух, и тисячи вокруг тебя спасутся!

Кончина святого старця наближалася. За тиждень до смерті старець мав дуже тривалу бесіду з одним відвідувачем — поміщиком, який шукав у нього вирішення безлічі важливих життєвих питань. У цей день старець вистояв літургію, відслуженої ігуменом Нифонтом, за звичаєм причастився і після літургії довго розмовляв з ігуменом. Він просив його про багатьох ченців, особливо з новоначальних. Тоді ж старець нагадав, щоб коли він помре його поклали в дубову труну, зроблену ним самим. У той же день старець передав ієромонаху Іакову фініфтяний образ — відвідування Богоматір’ю преподобного Сергія Радонежського — і просив, щоб цей образ поклали на нього по смерті та з ним опустили в могилу. Цей образ був присланий з Троїце-Сергієвої лаври від мощей преподобного Сергія намісником лаври архімандритом Антонієм, який бував колись у старця і якому старець тоді передбачив переведення в лавру.

Настав 1833 рік. Перший його день збігся з неділею. В останній раз за своїм звичаєм о. Серафим прийшов на ранішню літургію в лікарняну церкву Соловецьких чудотворців, приклався до всіх ікон ставлячи до них свічки, чого раніше цього не робив. На місці, де стоїть ця церква, він був зцілений явленням йому Пресвятої Богородиці. Він ходив зі збором по Росії на побудову цієї церкви. У вівтарі престол з кипарису був влаштований його руками, і він завжди намагався тут причаститися.

Отець Серафим причастився Святих Христових Таїнств, після літургії він попрощався з усією братією, і поцілував кожного і сказав: ”Спасайтеся, не сумуйте, бодрствуйте. В нинішній день нам вінці готуються”. Він здавався вкрай безсилий, але при тілесній слабкості був духом бадьорий, жвавий і веселий. Після прощання з братією він приклався до хреста і до образу Богоматері, потім обійшов навколо престолу і вийшов з храму північними дверима, як би показуючи, що людина одними воротами — народженням — входить у світ, а іншими — смертю — виходить з життя. Як завжди, Серафим був лагідний і ласкавий, немов готувався до чергового моління, а не до смерті.

В цей останній день о.Серафим прийняв ще деяких осіб, дав господарські розпорядження; так, він вручив одній Дівєєвській сестрі 200 рублів на покупку насущного хліба, бо запасів у сестер більше не було. Потім був у старця ієромонах Високогірської Арзамаської пустині Феоктист. Прощаючись з ним, старець сказав йому: «Ти вже відслужи тут». Поспішаючи додому, ієромонах від цього відмовився. Тоді старець промовив: «Ну, так ти завтра в Дівєєві відслужиш». Не зрозумівши його слів, ієромонах відправився в дорогу. Для ночівлі він зупинився в селі Вертянові поблизу Дівєєва і наступного ранку рушив далі. Раптом без всякої причини обірвалося загортання у його саней, випрягся кінь, і він повинен був зупинитися в Дівєєві. Тут він почув про кончину старця Серафима, і засмучені сестри дівєєвські просили його відслужити по старцю панахиду. Так збулося сказане йому напередодні старцем слово: «Ну, так ти завтра в Дівєєві відслужиш». Була ще в цей день у старця одна з дівеєвських сестер, і старець сказав їй: «Матінко, який нині буде Новий рік! Земля стонатиме від сліз».

Як провів старець Серафим останній вечір свого життя, відомо із свідчень його сусіда по келії о.Павла. Його келія мала спільні сіни з келією старця Серафима, а самі келії були розділені глухою стіною.

Отець Павло був хороший монах, смиренний, нікого не осуджував. Старець довіряв йому і казав про нього: “Брат Павло за простоту свого серця без праці увійдеш в Царство Боже. Він ніколи нікого не осудить і не заздрив нікому, а тільки знає власні гріхи і свою нікчемність”. Він не був власним келійником, так як келійника у старця ніколи не було, але по сусідству допомагав де в чому старцю. Щей не раз попереджав старця, що від його звички залишати в свою відсутність багато палаючих свічок в келії може трапитися пожежа. На це старець завжди давав таку відповідь: «Поки я живий, пожежі не буде. А коли я помру, кінець мій відкриється пожежею».

Отець Павло помітив, що 1 січня старець Серафим три рази виходив з келії до того місця, яке їм було вибрано для поховання та стоячи там деякий час, дивився в землю. Того ж дня ввечері чув, як старець співав великодні пісноспіви: “Воскресение Христово видевше…”,
Светися, светися, новый Иерусалиме…”,  ”О, Пасха велия и священнейшая, Христе…”

Настав ранок 2 січня 1833року о. Павло, вийшовши зі своєї келії, щоб відправитися на ранню літургію, відчув запах диму в сінях. Запах йшов з келії о. Серафима. Він спробував відчинити двері але вона була замкнута з середини гачком. Створивши звичайну при відвідуванні ченців молитву, відповіді не було. Тоді вийшовши на ганок,  о.Павло крикнув монахам, які йшли до храму: «Отці і браття, сильний дим! Не горить чи що близько нас? Старець, певно пішов у пустиньку». Молодий послушник Аникіта, зміркувавши, що двері закриті зсередини, відразу сильним поштовхом відкрив її. Дим так і заклубочився. Увійшовши, виявилося, що книги та полотно тліли, а сам Преподобний стояв на колінах перед іконою Божої Матері в молитовному положенні, але вже бездиханний. Його чиста душа під час молитви була взята Ангелами і злетіла до Престолу Бога Вседержителя, вірним рабом і слугою якого Преподобний Серафим був усе життя.

Звістка про смерть о.Серафима швидко рознеслася всюди. Згадали тоді, що старець говорив про пожежу, яка сповістить про його смерть. Тіло старця омите та одягнене по чину, було покладено в ту саму видовбану в колоді труну, яка здавна стояла у його сінях. За заповітом старця, на груди його поклали фініфтяну ікону преподобного Сергія.

Вісім днів тіло Преподобного стояло відкритим у Саровскому соборі. Тисячі людей ішли в Саров з навколишніх міст та найближчих околиць. У день поховання, за літургією, було так багато людей, що свічки біля гробу гасли. Поховання святого здійснив ігумен Ніфонт. При похованні не було сказано ні слова: ніхто не зміг відкрити вуста та похвалити того, чиє життя, чиї подвиги, чиї чудеса були у всіх на очах та в серці. Поховали  праворуч вівтаря на місці, де він  вибрав собі сам.

На місті поховання старця згодом був поставлений чавунний пам’ятник у вигляді гробниці, з  написом: «Жив на славу Божу».

Немов до живого, продовжували йти  християни — і чудеса зцілень продовжувалися. 19 липня(с.ст.) 1 серпня(н. ст.) 1903 року преподобний Серафим був прославлений Церквою.  «Найбільшим подвижником благочестя останнього часу» назвав Преподобного архієпископ Чернігівський Філарет. І дійсно, старець Серафим був одним з тих людей, яких Господь посилає світові, щоб не вмерла в наших душах віра в милість Божу і надія на спасіння.

«Преподобне отче наш Серафиме, моли Бога о нас!»

Підготувала: Олена Ковтунович

Добавить комментарий

Православний календар