Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

512567Уставом Православної Церкви встановлені особливі вселенські загальні дні поминання спочилих християн. Одним із таких днів є М’ясопусна батьківська поминальна субота, яка завжди припадає на передодні третьої підготовчої неділі до Великого посту – неділі про Страшний Суд. Поминання в цей день визначено стародавнім церковним звичаєм.

Християни всіх часів і народів завжди молилися за своїх померлих. Про це ясно свідчать древні Літургії. Так, наприклад, в Літургії св. ап. Якова є молитви за померлих, які перейшли і в Літургію св. Івана Золотоуста і св. Василія Великого. У зв’язку з тим, що багато хто помирав раптово під час мандрівки, в бурхливих потоках, проваллях, від хвороб і голоду, від пожежі, на війні, від холоду або з будь-якої іншої причини, вони, так само як жебраки й убогі, не були поховані за чином Православної церкви. З цієї причини Святі Отці і вчителі Церкви, постановили здійснювати спільну пам’ять всіх покійних, прийнявши це від святих апостолів. У цей день належало помолитися і за тих, хто з якоїсь причини не отримав встановленого поминання, бо знали, що це приносить їм велику користь на небесах. Так, з Божою допомогою, Церква здійснює пам’ять одночасно всіх душ (покійних). Також слід відзначити, що оскільки після суботи (м’ясопусної) буде згадуватися Друге Христове Пришестя, то доцільно сотворити пам’ять душам спочилих рабів, благаючи Милосердного Владику явити їм милість і сподобити їх Царства Небесного під час Страшного Суду Христового.

Як буде проходити цей суд? Саме у воскресному Євангелії неділі про Страшний Суд євангеліст Матвій описує нам як про це говорить сам Христос.

Ця євангельська розповідь відкриває нам саму суть християнства, яка полягає в тому, щоб залишитися людиною — людиною по образу Христовому, людиною співчутливою. Бог не вимагає від нас нічого, що вище людських сил і можливостей: пошкодував ти голодного і спраглого? Пожалів ти бездомного? Якщо хтось був узятий у в’язницю — Чи боліло твоє серце за нього? Чи не відсахнувся ти, посоромившись, що тебе вважатимуть його другом? Або злякавшись, що і тебе засудять з ним або з нею? ..  Адже, якщо людина навіть заслужено потрапила до в’язниці, то місце це — це місце виправлення, де вона повинна усвідомити скоєне злодіяння. Дуже важливо в цей момент допомогти такій людині своєю турботою, щоб вона не озлобилася на навколишній світ, щоб, побачивши любов і турботу, вона виправилася і не пішла тим шляхом, яким вона ішла до цього. …А скільки інших шляхів існує, якими можна висловити співчуття, співстраждання, любов.

Саме так ми проявляємо любов і турботу, виконуючи заповіді Христові. Христос не питає, чи були виконані 10 заповідей або заповіді блаженства. Він запитує те мінімальне, що може зробити людина.

Господь любить кожного і кожному хоче спасіння, але завжди залишається одне «але» — наше особисте бажання цього спасіння, наш дозвіл Богу врятувати себе, чи хочемо ми Богу дати цю можливість чи ні.

І ось Господь тут каже, що для нашого спасіння необхідно не так вже й багато: бути люблячим, намагатися, щоб серце горіло любов’ю до оточуючих, і тоді Христос знайде спосіб врятувати нас. Але, якщо серце наше буде черстве, кам’яне, то ми можемо робити все що завгодно, але спасіння для нас не буде.

Нагадуючи про останній і Страшний суд Христовий, Церква разом з тим вказує і істинний сенс самої надії на милосердя Боже. Бог милосердний, але Він разом з тим і праведний Суддя. У богослужбових співах Господь Ісус Христос, що має прийти судити світ, називається справедливий, а Його суд — праведним і непідкупним випробуванням («неумитним судом»). Усі рівні будуть перед праведним судом Божим. Повістка кожному вже видана, але дата не поставлена: явка в суд може відбутися в будь-який день року і в будь-яку годину. Адвокатів не буде. Прокурорів теж. Буде Суддя, справедливий і непідкупний. І звичайно, буде підсудний, якому все буде ясно без зайвих слів. Кожного з нас можна посадити у в’язницю без оголошення вини, і кожен в глибині душі буде знати, за що. Страшно слухати, але важко заперечувати.

9-Страшний-суд_Христос — це дійсно Бог, що став людиною. Він став одним із нас, щоб ми щодня могли Його зустріти. Господь наш змішався з нами і ходить щодня серед людей невпізнаний. Він є в реєстратурі поліклініки та на автобусній станції; Його можна помітити в закусочній і в черзі біля віконця в касу.

Ми можемо одягнути Його, а можемо відібрати у Нього ж останню сорочку. Ми можемо пустити Його до себе в будинок, а можемо вигнати Його ж з Його квартири і заволодіти нею злочинно. Ми можемо прийти до Нього у в’язницю, але можемо Його ж у в’язницю і посадити, або за безпідставним вироком, або без суду і слідства. Ми можемо бити Христа і лікувати Христа. Ми можемо заступатися за Єдинородного і можемо зіштовхувати Його з дороги, як беззахисного сліпого старого. У цьому і полягатиме велика новина Судного Дня. Люди раптом дізнаються, що все, що вони зробили, — це вони особисто Христу зробили. Особисто Христа оббрехали, особисто за Христа заступилися, особисто Христа обікрали, особисто Христу витерли сльози або перев’язали рани. Тоді у праведників закрутиться голова, і вони видихнуть в подиві: «Коли ж ми бачили Тебе голодним або спраглим, роздягненим або хворим?» І Він відповість їм дивовижними словами, які кожен із нас повинен знати напам’ять. Також і грішники завиють. Їхні претензії будуть прості. «Хіба я вибивав би Тобі зуби, якби знав, що це Ти? Хіба мені шкода було б дати Тобі грошей, якби я впізнав Тебе?» І так далі, і тому подібне. Але в тому-то й вина, що не бачили, не впізнавали, не помічали. Ламали кістки Івану Івановичу, а плакав Христос. Писали донос на Петра Петровича, а в «воронок» вночі посадили Господа. І не впізнавали Його тому, що не вірили, не думали, що не слухали совість.

Господь приховує Лик Свій і являється нам щодня в простому вигляді, щоб служили Йому ті, хто має віру і носить в собі благодать, як скарб в глиняній посудині. Щоб дійсно були гідні нагороди ті, хто ходить «вірою, а не видінням».

Сьогодні вже кілька разів кожен з нас бачив Христа і не впізнав Його. Ми звично тиснемо Йому руку і запитуємо «як справи?» Ми молимося Йому, не помічаючи Його Самого. Така наша сліпота. Христос поруч. Йому можна і потрібно служити щодня через творіння самих малих, найпростіших добрих справ, свідомо скоєних нашим ближнім з пам’яттю про Людину-Господа.

При отриманні звістки про майбутній прихід якого-небудь земного начальника і судії ми вживаємо всіх заходів, щоб привести справи наші в належний порядок і заслужити схвалення: тим більше повинен нас переймати суд Христовий, на якому вирішиться вічна доля кожного з нас.

На суді Христовому буде потрібно на виправдання милість, як діяльне вираження любові, і заслужить помилування одна милість, як доказ любові. «Милості хочу, а не жертви» (Мв, 9: 13), сповістив прийдешній страшний справедливий Суддя.

Отож напередодні Великого посту задумаємося про слова Христа і будемо жити по Його заповідям, пам’ятаючи про ближніх, допомагаючи їм, творячи милість. Щоб і про нас Господь не забув і на суді Страшному сказав: увійдіть в Царство небесне, достойні, тому що ви відвідали Мене і нагодували.

Підготувала: Тетяна Конончук

Добавить комментарий

Православний календар