Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

самарянкаПовертаючись з Іудеї в Галілею, Ісус Христос зі своїми учнями проходив через Самарію, повз місто, яке називалося Сихар (давня назва – Сихем). Перед містом була криниця, яка, за переказом, була викопана патріархом Іаковом. Втомившись у дорозі, Ісус сів відпочити біля криниці. Час був обідній і Його учні пішли у місто, щоб купити там їжі. Якраз у цю пору до криниці підходить самарянка з міста набрати води. Коли Ісус Христос попросив її дати йому напитися – вона сказала: «Як же Ти, іудей, просиш води у мене, самарянки? Адже іудеї не спілкуються із самарянами». Господь мовив їй, що якби вона знала, яку велику милість Бог послав їй у цій зустрічі, і хто говорить до неї, то сама просила б у Нього напитися, і Він дав би їй живу воду. Але самарянка не зрозуміла, що Ісус назвав живою водою, а подумала, що Він говорить про звичайну джерельну воду, яка у них називалася живою водою. «Кожен, хто п`є цю воду, відчуває спрагу знову, а хто питиме воду, яку Я дам, той не знатиме спраги вовіки. Тому що вода, яку Я дам, зробиться в ньому джерелом води, що тече в життя вічне» — казав Спаситель. Щоб жінка зрозуміла про що Він говорить, звелів піти їй і покликати  чоловіка і прийти до Ісуса разом з ним. Вона ж сказала, що у неї немає чоловіка. Тоді Ісус Христос сказав їй: «Правду ти сказала, що у тебе немає чоловіка. Тому що у тебе було п`ятеро чоловіків; і той, якого нині маєш, не чоловік тобі; ти правдиво сказала це». Самарянка здивована всевіданням Спасителя, який викрив усе її гріховне життя, зрозуміла, що розмовляє не з простою людиною. Вона попросила щоб Ісус розв`язав давню суперечку між самарянами та іудеями: чия віра правильніша і чия служба угодніша Богові. Ісус Христос пояснив їй, що спасіння від іудеїв: тільки в них богослужіння проводилося правильно, угодно Богові. Але Він сказав,що настає той час, коли істинні поклонники поклонятимуться Отцеві у дусі та істині. Істинна й угодна Богові служба є така, коли люди поклоняються Отцеві Небесному не самим тільки тілом і не самими лише зовнішніми знаками й словами, а всією своєю сутністю, всією душею,- істинно вірують в Бога, люблять і шанують Його і своїми добрими ділами та милосердям до ближніх виконують волю Божу.

Почувши нове вчення, самарянка сказала Іісусу: «Знаю, що прийде Месія; коли Він прийде, то сповістить нам усе —  навчить нас усьому». Тоді Христос сказав їй: «Месія — це Я, який розмовляє з тобою».

Жінка покинула все і побігла у місто розповісти про Спасителя. Як ці люди бажали бачити Христа, слухати Його та прийняти Його. Вони просили Ісуса побути з ними. Він був з ними два дні і за цей час ще більше самарян увірували в Нього, але вже не просто за словом жінки, а «тому що самі чули і взнали, що Він —  Істинний Спаситель світу, Христос».

З передання відомо, що самарянка, яка розмовляла з Христом біля криниці Іакова, все своє наступне життя присвятила проповіді Євангелія Христового. За проповідь віри Христової вона була кинута мучителями у криницю. Свята Церква відзначає її пам’ять 20 березня ст.ст.(2 квітня н.ст.) Ім’я її свята мучениця Фотінія (Світлана) «самаряниня».

В бесіді із самарянкою Господь Ісус Христос навчає нас, як ми повинні любити Бога і молитися Йому: «Бог є дух, і ті, що поклоняються Йому, повинні покланятися в дусі і істині» (Ін. 4, 24).

Коли ми вдома чи в храмі, стоячи перед святими іконами, зображаємо на собі хресне знамено, схиляємо голову й коліна, кладемо земні поклони, запалюємо свічки й лампади, жертвуємо на храм, прикрашаємо його, тоді ми здійснюємо вшанування, служіння й поклоніння зовнішнє. Таке поклоніння ще не поклоніння духом і істиною, не сама ще молитва, а тільки зовнішня ознака її, воно має свою вартість тільки тоді, коли буває вираженням нашого духовного молитовного настрою.
Істинна, духовна і спасительна молитва — це піднесення розуму й серця до Бога, а у вищому ступені — такий стан душі, коли вона возноситься до Бога, вступає в близьке з Ним спілкування, веде бесіду з Ним, має ніби один дух з Господом і від того відчуває невимовну радість у Господі.
Якщо ж ми самі не слухаємо того, що наші уста промовляють під час молитви, то як ми можемо сподіватися, що Бог почує нашу молитву: «Як же ти хочеш, щоб Бог почув тебе, — говорив блаженний Августин, — якщо ти сам не чуєш, про що перед Ним говориш». Сам Господь осуджує холодних і неуважних богомольців: «Наближаються до Мене люди ці — устами своїми, і шанують Мене язиком, а серце їхнє далеко від Мене, але марно шанують Мене…» (Мф. 15, 8-9).
Але поклоніння Богу духом буде ще неповним, якщо воно не супроводжується поклонінням тілесним. «Прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших» (1 Кор. 6, 20), — говорить Слово Боже. Таке поклоніння Богу вже є поклоніння істинне. Хто так вклоняється Богу, той вклоняється істинно, правильно, так, як вчить нас сьогодні Господь.

Підготувала: Марія Матляк

Добавить комментарий

Православний календар