Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

bogoslovСвятий апостол і євангеліст Іоанн Богослов був братом  Іакова, сином Зеведея та Саломії. Згідно передання, Саломія була донькою святому Іосифу Обручнику від першого його шлюбу. Таким чином, Іоан був племінником для Господа Іісуса Христа. Іоанн був названий Господом «Сином громовим», тому що його богослов’я повинно було чутися в цілому світі та наповнити всю землю.

Святий Іоанн, наймолодший з апостолів, був юнаком з чистим, простим серцем. Його називали «улюбленим учнем» Господа.  Він належав до числа трьох найближчих учнів Христа і був свідком явлення Божественної Сили Господа, яку Він відкривав лиш небагатьом вибраним. Разом з Петром та Іаковом він був присутній при воскресінні доньки Іаіра, Преображення Христа на горі Фавор, молінні Господа за чашу у Гефсиманському саду. Коли Господь на Тайній вечері сказав учням про скору зраду одного із них, то тільки апостол Іоанн насмілився запитати Ісуса хто цей зрадник. Коли Господа розіп’яли, з усіх учнів залишився з Христом тільки Іоанн. Він один, не відходячи, споглядав всі муки Христові, сердечно йому співчував, плачучи та ридаючи з Пречистою Дівою Марією, Матір’ю Господа. Вони не полишили Господа, що постраждав за нас, ні на мить, до самого хреста та смерті Спасителя. За це Іоанн Господом був усиновлений Божій Матері: «увидев матерь и ученика тут стоящего, которого любил, говорит Матери Своей: Жено! Се, сын твой. Потом говорит ученику: се, Матерь твоя! И с этого времени ученик сей взял Ее к себе» (Ин. 19:26). Іоан Богослов відносився до Божої Матері як до своєї, з належною повагою до самого чесного і славного ЇЇ успіння.

Коли учні кидали жереб, щоб дізнатися кому в які землі іти для проповіді Євангелії, Іоанну припало іти в Малу Азію. Він прийняв це з важким серцем, оскільки відчував страх перед небезпекою морської подорожі, яку він передбачив, що чекала на нього. Упавши на коліна перед апостолами, він зізнався у своєму маловір’ї. Апостоли попросили Іакова, першого єпископа Єрусалиму, піднести молитву до Господа за прощення святого Іоанна. Після молитви всі з миром розійшлися.

Коли прийшов час апостолам відправлятися на проповідь, Іоанн залишився з Божою Матір’ю в Єрусалимі, пройшло близько 50 років. Після ЇЇ успіння, апостол Іоанн, разом зі своїм учнем Прохором, відправився у Єфес. Як і передбачив Іоанн, вони відразу ж потрапили у страшний шторм і корабель пішов на дно. Всі 43 людини, що були на борту успішно на рештках від корабля, дісталися берега. Тільки Іоанн пропав безслідно. Прохор з великою скорботою відправився у Єфес. Після сорока днів, стоячи на березі моря недалеко від Маріотіса, Прохор побачив як величезна пінна хвиля розбилася і винесла на берег апостола Іоанна і вони продовжили свій шлях до Єфесу.

Їхньою спокусою в Єфесі стала зустріч із злонравною жінкою на ім’я Романа. Вона була надміру огрядна і володіла неабиякою фізичною силою, в порівнянні з чоловіками, що її оточували. Романа управляла громадськими лазнями, власником яких був місцевий начальник Діоскорид. Зустрівши Іоана  та Прохора, вона запропонувала їм роботу – топити в лазні і носити воду, за їжу дах над головою і невелику зарплатню. Вони погодилися і відразу приступили до роботи. Але невдовзі вона почала притісняти і навіть бити Іоанна. Так продовжувалося деякий час і якось вона захотіла пред’явити права на Іоанна та Прохора, оголосивши їх своїми рабами. Їй вдалося переконати суддю і він видав папери на право володіти цими людьми.

У лазні, де працювали Іоанн та Прохор, фундамент був закладений на місті принесення жертв людей і тому злі духи постійно перебували там. В тому місці постійно гинули юнаки та молоді дівчата, і якось, коли туди зайшов єдиний син Діоскорида Домн, нечиста сила задушила його. Діоскорид, почувши страшну новину, не витримав горя і помер. Романа дуже сильно тужила. Вона благала Апостола про допомогу. Святий апостол Іоанн помолився до Господа і воскресив спочатку сина, а потім і батька. Романа глибоко розкаялася у своєму жорстокому поводженні з апостолом і він хрестив її разом з Діоскоридом та Домном. Вони стали першими християнами у Єфесі.

У Єфесі святкували день язичницької богині Артеміди. Апостол Іоанн приєднався до гурту святкуючих і, стоячи на постаменті богині, звернувся до людей з проповіддю про Христа. Роздратовані язичники стали кидати в нього камінням, але натомість святий Іоанн, покритий благодаттю Божою, не постраждав, а постраждала статуя. Це привело народ до сказу. Вони відмовлялися слухати апостола, що призивав їх вести себе як розумні люди, а не як дикі звірі. В кінці кінців Іоанн підняв руки до неба, благаючи Бога послати знамення, щоб привести людей до покаяння. І стався сильний землетрус, земля розверзлася та з ущелини вирвався потужний потік пари. Двісті чоловік із присутніх впали замертво від страху, але після землетрусу Іоанн помолився за повернення їх до життя. Після цього сотні єфесян прийняли хрещення.

Через деякий час святий Іоанн піднявся в язичницький храм і силою молитви зруйнував головну статую богині, а потім і весь храм. Споглядаючи всі ці знамення та чудеса, тисячі людей увірували в Христа. А тим часом новина про зруйнований храм дійшла до імператора Доміціана (81-96рр.). Йому донесли, що якийсь чаклун зруйнував головний храм Єфесу. Імператор наказав зловити апостола, закувати його в кайдани і привести до нього. Доміціан був страшним гонителем християн і, коли до нього привели апостола Іоанна, імператор спочатку наказав бити його, а потім віддати на смертну кару. Господь захистив Свого вибраника, і навіть отрута, яку заставили випити апостола, силою Христа, не подіяла. Тоді його кинули у котел з киплячим оливом, але і тут Апостол залишився неушкодженим. Імператор вирішив, що апостол Іоанн безсмертний, і відправив його у заслання на острів Патмос.

Апостола закували у кайдани і посадили на корабель разом з його учнем Прохором. Перелякані охоронці шепотілись між собою, що за ним потрібно пильно слідкувати, бо він чаклун і творить страшні діла. На шляху до острова один із них  впав за борт. На кораблі знаходився його батько, який дуже горював, а з ним ціла команда. Вважаючи Іоанна чаклуном, вони просили його помочі. Апостол запитав, яким богам вони поклоняються і вони почали перераховувати імена своїх багаточисленних богів. Тоді Іоанн запитав їх, що невже в такій кількості божків не знайшлося жодного, який допоміг би їм. Він гнівався на них за те, що вони не вірували в істинного Бога і відмовився допомогти, але через свою надмірну любов таки, силою молитви до Господа, врятував молодого стражника. Будучи свідками чудес Іоанна, всі на кораблі полюбили його і хотіли відпустити , але, піклуючись за їхню безпеку, Іоанн сказав відправити його туди, куди наказав імператор. Тоді вони попросили залишитися з ним на острові. Протягом десяти днів Апостол настановляв їх у вірі, потім благословив, хрестив і залишив з миром.

На острові Іоанна та Прохора поселили в домі багача Мирона, тестя правителя острова Лаврентія. Син Мирона Аполонід був одержимий нечистим духом, і коли Іоанн з Прохором зайшли в дім, він втік у пустелю. Налякані батьки вирішили, що апостол навів на нього чари. Пізніше і сам юнак по бісовському  наученню написав батьку листа, що дійсно це чари Іоана. Так Іоанн потрапив за грати. Апостол попросив дати йому можливість відправити Аполоніду листа, і правитель погодовся з надією, що «чаклун» зніме з юнака чари. Іоанн написав: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа залишити цей образ Божий і віднині ніколи не входити в жодну людину. Залиш цей острів і навіки залишайся в пустині». Як тільки лист передали для юнака, біс вийшов з нього, і юнак повернувся додому. Повернувшись Аполонід розказав своїм домашнім довгу історію своєї одержимості. Вся сім’я хрестилася. А правитель став християнином по закінчені служби.

По молитвах апостола Іоанна люди зцілювались від тілесних та душевних недугів, безплідні жінки народжували дітей, невіруючі увірували.

В той час на острові жив чаклун Кінопс , який роками скитався по пустинних місцях і пророкував спілкуючись з духами зла. Велика кількість жителів обожествляли його, але після того як Іоанн зруйнував храм Аполона, жрець цього храму пішов до Кінопса, щоб той прийшов і відомстив Апостолу. Чаклун в місто іти не захотів, але пообіцяв послати по душу Іоанна демона. Іоанн побачивши демона, що наближався, зв’язав його своїм словом і відправив його в безодню. Кінопс відправив ще одного, але і той не вернувся. Тоді він відправив двох, щоб один міг розповісти, що сталося. Апостол зробив те саме, що і з першим. Кінопс тоді вирішив іти в місто і показати людям свою силу та знищити Іоанна. Він заставив повірити місцевих жителів, що він воскресив трьох померлих громадян міста: перед людьми стали духи померлих, і всі восхваляли Кінопса, але Апостол спокійно відповів: « всі твої знамення скоро стануть нічим», і духи зникли. Рідні та близькі померлих подумали, що вони знову загинули і в ярості накинулись на святого Іоанна. Дуже побили його і залишили, вирішивши, що він помер. Коли Прохор та Мирон прийшли за його тілом, то побачили, що він не тільки живий, але стоїть на колінах і молиться на тому місці, де його побили.

Після цого Кінопс знову підійшов до нього на березі моря і дратуючись, що Апостол продовжує проповідувати, закричав, що він посоромить його. Чаклун наказав народу тримати Іоанна та інших поки він не повернеться у славі. Потім пригнув у море та зник з поля зору. Іоанн же підняв руки до неба і помолився, щоб Кінопс назавжди залишився у морській безодні і, щоб ніхто більше не бачив його серед живих. Всі знову хотіли накинутись на Апостола, але вирішили дочекатися Кінопса.

Народ чекав на березі три дні і три ночі, не наважуючись розійтися, бо чаклун наказав їм залишатися на тому місці. Люди тяжко страждали від палючого сонця, голоду та спраги, і в кінці кінців у них померло троє дітей. Засмучений Іоанн, помолившись за їхнє спасіння, попросив людей розійтися по домівках та поїсти. Владою Христовою він воскресив померлих дітей, і люди, зрозуміли обман чаклуна, впали до ніг Апостола, називаючи його учителем. На наступний день Іоанн багатьох хрестив. За його перебування на острові майже всі жителі Патмоса навернулися до Христа.

Церква називає святого Іоанна  Апостолом любові, бо він постійно вчив, що без любові людина не може наблизитися до Бога. Дійсно, любов’ю пронизані всі його писання, основна думка яких зводиться до поняття, що Бог у Своєму єстві є Любов (1 Ін. 4, 8). У них він зупиняється переважно на проявах невимовної любові Бога до світу і людини, на любові свого Божественного Вчителя. Він постійно закликає учнів до взаємної любові. Служіння Любові — весь життєвий шлях апостола Іоанна Богослова.

Святий апостол Іоанн прожив більше ста років. Він набагато пережив всіх інших очевидців Господніх чудес, довго залишаючись єдиним живим свідком земних шляхів Спасителя. Жодна подія із земного життя Христа  не минула, не залишивши глибокого сліду в пам’яті апостола Іоанна, тому в ньому зосередилися вся повнота і цілісність людської особистості. Такими ж   цілісними були і думки апостола Іоанна Богослова. Для нього не існувало роздвоєності. На його переконання, де немає повної відданості, там немає нічого. Обравши шлях служіння Христу, він до кінця життя здійснював його з повнотою та неподільною послідовністю. Апостол Іоанн говорить про всецілу відданність Христу, про повноту життя в Ньому, тому і гріх розглядається ним не як слабкість і пошкодженість людської природи, а як зло, як негативне начало, цілком протилежне добру (Ін 8, 34;  1 Ін 3, 4; 1 Ін 3, 8 — 9) . На його думку, можна належати або Христу або дияволу, середнього, невизначеного стану бути не може (1 Ін 2, 22; 1 Ін 14, 3). Тому він служив Господу з безроздільною любов’ю і самовідданістю, відкидаючи все, що належить споконвічному ворогу людини, ворогу істини і родоначальнику брехні (1 Ін 2, 21 — 22.). Чим сильніше він любить Христа, тим сильніше ненавидить антихриста; чим більше він любить істину, тим більше ненавидить брехню, — світло виключає темряву (Ін 8, 12; Ін 12, 35 — 36). Цим проявом внутрішнього вогню любові він свідчив з особливою силою духу про Божество Ісуса Христа (Ін 1, 1 — 18; .. 1 Ін 5, 1 — 12).

В кінці свого життя Іван Богослов був такий слабкий, що його носили в храм на руках. І тут він уже не міг проповідувати людям як раніше Євангельське вчення, а тільки лише повторював: «Дітки! Любіть один одного!» Його питали: «Чому ти повторюєш одні і ті ж слова?» І він відповідав: «Тому що в цій заповіді укладено Євангеліє. Хто виконає її, той буде спасенний!»

Апостолові Іоанну було визначено висловити останнє слово Божественного Одкровення, що вводить в сокровеннійші  таємниці внутрішнього Божественного життя, відомі тільки вічному Слову Божому, Єдинородному Сину.

21 травня встановлене Церквою святкування святому апостолу Іоанну Богослову у спогад щорічного сходження в цей день на місці його поховання найтоншого рожевого праху, який збирали віруючі для зцілень від різних хвороб.

Підготувала: Марія Матляк

Добавить комментарий

Православний календар