Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

hananeyanka

О, жінко! велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш (Мф. 15, 28), — сказав Господь до жінки-хананеянки в у сьгоднішньому уривку Євангелії.

В земному нашому житті чимало буває бід і нещасть у кожного з нас. То посягають нас хвороби, то злі і підступні люди завдають нам яку-небудь шкоду і чим-небудь ображають нас. При всіх подібних нещастях ми глибоко сумуємо і молимо Бога про позбавлення від них. Але буває, і дуже часто, що Бог не відповідає на наші благання: обставини наші не тільки не поліпшуються, але іноді і ще більш і більш погіршуються. У такому положенні ми часто холонемо до молитви, залишаємо її, іноді навіть і нарікаємо на свою долю і говоримо: «Так що ж ми гірші за інших, що живуть у мирі і щасті?» Але ми не повинні так поступати.

Як ми повинні діяти, коли Бог не відповідає на наші благання, — вчить нас згадувана в нинішньому Євангелії язичниця, жінка-хананеянка. У неї була хвора дочка, яку жорстоко мучив біс, який вселився в неї. Дуже тужила, звичайно, нещасна мати через страждання своєї дочки, але можливості допомогти своєму горю в язичницькій вірі не знаходила. І ось, знаючи про чудодійну силу Спасителя, жінка-хананеянка, коли Він цього разу з’явився в їхню країну, звернулася до Нього як до незвичайного Чудотворця і стала просити Його про зцілення доньки своєї: Помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя жорстоко біснується (Мф. 15, 22). Але Спаситель не звертав, здавалося, уваги на ці благання її і не відповідав їй ні слова.

Перше, що привертає увагу в розповіді, — видима непохитність Господа. Жінка, змучена (весь вид її говорив про це) через страждання дочки, благає про помилування. Апостоли, зворушені її стражданням, ходатайствують за неї, підкріплюючи її прохання своїм. Але Господь відповідає нехарактерно для Себе, словами, сповненими байдужості: «Я посланий тільки до загиблих овечок  дому Ізраїлевого». Але хіба розрізняє Бог іудея і язичника в справах любові і милосердя? Хіба не має Він інших овець, яких Йому належить привести? Звичайно, справа не в байдужості Бога до язичників. Ісус Христос не відразу виконав її прохання, а змусив довго просити не тому, що Він дійсно вважав її негідною, але для того, щоб невідступність її молитви, щире уповання, твердість віри і глибину смирення поставити в приклад і, мабуть, в докір як євреям , так і нам, християнам. За тлумачення святих отців, Господь, знаючи подальший розвиток ситуації, бажав виявити найважливіші якості хананеянки, яка, отримавши потім просиме, навчить і нас домагатися цього. Коли вона не домагається свого і коли не допомагає навіть ходатайство апостолів, вона робить так, що дивується навіть Златоуст: «Як же поводиться жінка? Замовкла вона, почувши це? Відійшла? Чи втратила бадьорість? Ні. Вона ще більш посилила своє моління». І тут для нас перший дуже важливий урок. Яка б гірка і невідкладна була наша ситуація, як би не здавалося нам, що Бог байдужий до нас, бо і наша слізна молитва, і ходатайство наших помічників — святих залишаються без відповіді, ми не повинні слабшати в молитві і втрачати надію. Бог зволікає з відповіддю, передбачаючи в цьому благо для нас самих — і ніяк не інакше! Час очікування в молитві — плідний час. Тут чудова можливість навчитися терпіти в надії на милосердя Боже, навчитися постійно і з ретельністю молитися. Чим швидше зрозуміємо і краще зрозуміємо це, тим швидше отримаємо плід і від своєї молитви. Якщо хананеянка — язичниця, ідолопоклонниця — виявилася такою молитвинницею, смиренницею, терпеливицею, такою непохитно віруючою, то нам, що вважають себе істинно віруючими і православними християнами, соромно не бути такими. Нам тим більше потрібно бути незмінними в  перенесенні скорбот, образ, напастей, твердому сподіванні на милосердя Боже і в старанній, полум’яній молитві.

Як би довго і тяжко ми не бідували, ні в якому разі не втрачаймо надії на Бога і не тільки не переставаймо молитися, але молімося ще більше і старанніше, зітхаймо, плачмо. Чим довше Бог не дає, тим невідступніше просім. Якщо Він, замість того щоб дати просиме благо, попустить нам нещастя, то і тоді не відступаймо від Нього. І якщо побачимо Бога, що посилає нам меч, якщо відчуємо цей меч в своєму серці, то і тоді не відступаймо від Нього, і тоді чекаймо просимої милості.

Коли гнівається на нас людина, тоді безпечніше бігти від неї, а коли гнівається на нас Бог, тоді краще і надійніше стояти перед Ним. Так надіймося і не посоромлені будемо. Це і любить Він, за це і виливає на нас Свої великі і багаті милості. В молитві ми повинні бути постійні, повинні молитися з вірою і старанністю. Бо хто має сумнів людина непостійна на всіх дорогах своїх, і така людина нехай не думає, що отримає що від Господа (пор .: Як. 1, 6-8), — пише святий апостол Яків.

Крім того, і при гарячій нашій старанності молитися, ми повинні підносити до Бога свої прохання зі смиренням, з сердечною незлобивістю, з усвідомленням своєї негідності і окаянства.

Ми часто називаємо себе грішниками на словах, але на ділі виявляється, що істинного смирення і свідомості своєї негідності зовсім не маємо. І в цьому випадку прекрасний приклад вражаючого смирення знову подає жінка-хананеянка. Євангеліє розповідає далі, як вона наважується підійти до Христа і, кланяючись Йому в ноги, повторює своє прохання. Відповідь Господа, здавалося б, повинна була розбити останню її надію, бо відмова звучала ще й образливо для самої хананеянки. Пси не повинні їсти хліб, спечений дітям! Поставимо себе на її місце! Ми, ображені і скривджені, відійшли б у озлобленні від Христа. Не так поступає вона. Вона з самої «образи» отримує для себе користь, смиряється, визнаючи себе псом, і цим остаточно схиляє Господа до милості. Поводиться подібно мудрецю, який нахиляє голову перед високою хвилею і цим зберігає себе в цілості. Це переломний момент розповіді, з якої ми і отримаємо другий урок.

Святі отці говорять, що плідною може бути тільки молитва, яка виходить із смиренного серця. «Для правильності молитви треба, щоб вона приносилася з серця … скорботного і смиренного», — говорить святитель Ігнатій (Брянчанінов). Змирися перед Господом, перш ніж просити чогось. Усвідом і сповідуй перед Ним свою гріховність, усвідом, що не гідний виконання свого прохання, усвідом себе взагалі негідним милостей Божих — і тоді проси. Проси так, як останній з рабів просить про щось царя. Такий погляд на себе і своє прохання навчить тебе терплячої смиренної молитви, приверне до тебе милість Божу, і ти неодмінно з часом побачиш виконання свого прохання.

Отже, тому, хто шукає в молитві вирішення своїх скорбот слід «одягатися» в наступні «обладунки» воїна Христового:

1) в молитві перебувай терпляче, з надією на Господа чекаючи виконання прохання, а час виконання надай Самому Господу. Пам’ятай про те, що ситуація, яка здається нестерпною, насправді може бути дуже корисною для твоєї душі;

2) проси Бога зі смиренням. Не чекай і не вважай, що Бог негайно повинен виконати твоє прохання, а навпаки, вважай себе негідним її виконання;

3) пам’ятай і про те, що те, що просиме тобою може бути взагалі Богу не угодно, а якщо угодно, то може бути виконане не зовсім так, як ти очікуєш. Будь до цього готовий.

Наприклад: одна віруюча жінка просила Господа навернути до віри її невіруючу дочку. Просила слізно і постійно. Господь почув її молитву і дарував дочці важку хворобу, через яку вона увірувала і вже на смертному одрі часто сповідалася і причащалася. Тому і спосіб виконання наших прохань нам також слід покласти на Господа.

Різноманіття життєвих скорбот, з якими стикається людина, не дозволяє їй доторкнутися до таємниці, з якої причини саме зі мною сталося те або інше, — шляхи Господні несповідимі. Та й чи так важливо це знати? Що по-справжньому важливо, так це зберегти свою духовну главу — віру — попри велику кількість життєвих негараздів. Лише вірний погляд на себе і адекватна оцінка обставин, пов’язані з терплячою молитвою, допоможуть нам вийти переможцями з будь-якої ситуації.

Підготувала: Тетяна Конончук

Добавить комментарий

Православний календар