Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

Дозвольте описати все віршами

Про вибрані святині в нашому селі

Про вибрані ікони, що перебувають в храмі

Про часточки мощей, що зберігаються у склі.

Що ж, самий перший в храмі Серафим Саровський

Він на колінах день і ніч стояв,

Він навіть із звірем подружився,

Він у молитвах люд весь обійняв.

Серафим Саровський (Прохір Мошнин) у віці 18 років став послушником у Саровському монастирі. Шістнадцять років провів у пустелі, з них три роки — у повному мовчанні. Випробував себе подвигом стовпництва: 1000 днів і ночей стояв на камені і невпинно молився.
Провівши 10 років в пустелі, Преподобний, якому вже пішов сьомий десяток, почав приймати стражденних, розраджувати і зціляти їх. У деякі свята до нього приходило по декілька тисяч людей.
За свідченнями очевидців, преподобний мав дар слова «живого і щедрого», прозорливість незвичайну: читав думки, як книгу. Був завжди радісним. Лице його випромінювало чудесне світло, а під кінець життя було настільки осяйно-сліпучим, що «неможливо було дивитися на нього».

Наліво, Володимира ікона поважно вже давно стоїть,

його нетлінні мощі спочивають у печерах дальніх, там де свічечка горить.

Він своїм подвигом великим став одним з Перших на землі

Він вбитий був за кілька кроків на пагорбі, за вірність у хресті.

7 лютого 1918 року, всього за декілька кроків від стін Святої Печерської Лаври, а саме на пагорбі через дорогу, пролилася кров мученика – першого на землі України мученика за віру Христову нашого часу. Та зимова, прохолодна ніч, на початку ХХ століття відкрила в історії нашої православної церкви нову сторінку, щедро описану сотнями тисяч, а можливо й мільйонами імен тих, хто життям засвідчив свою вірність Христу і Його Святій Церкві Першим, і взагалі той, хто відкрив цей багаточисленний перелік святих, стоїть видатний ієрарх Православної Церкви і богослов – священомученик Володимир (Богоявленський), митрополит Київський і Галицький .

А далі як пройтися храмом,

то не можливо очі відвести,

від преподобного Кукши,

Він також хоче весь народ спасти.

Народився на Миколаївщині, в селі Гарбузинка (тепер с. Арбузинка). Нащадок однієї з гілок відомого українського козацького роду Величків, представники якого нині проживають по всій Україні. З дитинства мріяв стати монахом, але довгий час його батько виступав проти цього. Після згоди і благословення батьків оселився на горі Афон.
В 1912 р. повернувся на Україну і жив у Києво-Печерській лаврі. Під час першої світової війни служив братом милосердя в санітарному потязі Київ — Львів. В 1931 році під час виснажливої хвороби прийняв постриг у велику схиму з іменем Кукша в честь священномученика Кукши просвітителя язичників (В’ятичів).
В 30-х роках лавру закрили, монахів розігнали, а преподобний Кукша після закриття лаври служив в одному з діючих київських храмів (на Солом’янці), оскільки всі храми були закриті більшовиками. В 1938 році був арештований, засуджений до 5 років таборів в сибірську тайгу на виснажливі лісоповальні роботи, в 1943 році в розпал війни закінчився термін заключення отця Кукши в таборі і був відправлений на примусове поселення до с. Вільма Соликамського району Молотовської області (Пермський край). Після довгих поневірянь на засланнях повернувся до Києво-Печерської лаври, а згодом був переведений в Почаївську лавру, потім в Іоанно-Богословський Хрещатицький чоловічий монастир на Буковині, наприкінці в Успенську пустинь в м. Одесі.
Святий різнився смиренністю і стриманістю. До нього тягнулося настільки багато прихожан і віруючих, що влада намагалася ізолювати святого від спілкування з вірянами. Спочив у 1964 році, на його могилі неодноразово відбувалися чудесні зцілення хворих.(Саркофаг із мощами Св. Кукші знаходиться в Успенській церкві Свято-Успенського монастиря, м. Одеса)

А ще, не так давно послав нам Бог

одну із сорока частиночку мощей,

одну із тих хто не хотів погрітись,

із тих хто хотів Богу поклонитись

на мученицьку смерть себе віддав,

отож ім’ям Валерій його Бог назвав.

Cвяті сорок мучеників Севастійських загинули у 320 році біля міста Севастія (нині турецьке місто Сівас) за відмову зректись християнської віри. У 313 році імператор Константин Великий підписав указ, за яким християни могли вільно сповідувати свою віру та їхні права прирівнювались до прав язичників. Проте його співправитель Лікіній був переконаним язичником і в своїй частині імперії вирішив викорінити християнство. Він готувався до війни із Константином, боячись зради, вирішив і своє військо очистити від християнства, змушуючи воїнів зректись віри в Христа.
Так було і в провінції Вірменія, де в місті Севастія гарнізоном керував ревний язичник Агриколай. Саме у його підпорядкуванні було 40 каппадокійських воїнів — християн, які виходили переможцями з багатьох битв. Коли їх змусили зректись християнства й принести жертву язичницьким богам, вони відмовились і за це були кинуті Агриколаєм у в’язницю.
Наступного ранку воїнів знову привели до Агриколая. Цього разу язичник намагався переконати їх лестощами. Він став вихваляти їхню мужність, молодість, силу й знову запропонував їм відректися від Христа й тим здобути собі честь і прихильність самого імператора. Почувши відмову, він звелів закувати воїнів, проте старший з них, Киріон, сказав: «Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани». Агриколай зніяковів і вже наказав відвести воїнів до в’язниці без кайданів.
Через сім днів у Севастію прибув знатний сановник Лісій для суду над воїнами й також змушував їх зректись віри в Христа. Святі воїни твердо відповідали: «Можеш взяти не тільки наше військове звання, але й наше життя. Для нас немає нічого важливішого за Христа-Бога». Розлючений Лісій звелів каменувати воїнів, але, як говорить Святе Передання, каміння летіло повз них. Мучителі зрозуміли, що їх оберігає якась невидима сила й знову кинули до в’язниці. Тут їм з’явився Господь і промовив: «Хто вірує в мене, навіть якщо й помре, то оживе. Не бійтесь та будьте мужні, бо вам приготовані Нетлінні Вінці».
Наступного дня, вечором, їх зв’язаними повели до озера, яке знаходилось неподалік Севастії. Тут їх роздягли, завели в холодне озеро і їхні тіла почали замерзати в крижаній воді, бо надворі була зима. Їхні муки посилювались ще й тим, що на березі озера було розкладено гарячу баню. Їм потрібно було тільки повідомити охоронців що вони відрікаються Христа й тоді їм дозволили б відігрітись у гарячій воді. Та Святі воїни цілу ніч мужньо стояли в крижаній воді, підтримуючи один одного молитвами та псалмами.
Ранком один із воїнів не витримав холоду й попрямував до гарячої води, щоб відігрітись та, тільки відчувши на собі гаряче повітря, мертвим упав на землю. В цей момент тюремний сторож Аглай побачив над воїнами неземне світло. Це настільки його вразило, що він об’явив себе християнином, скинув із себе одяг та приєднався до 39-ти Мучеників.
Коли прийшли мучителі, то, побачивши, що воїни не замерзли, вирішили перебити їм голінки та спалити. Обвуглені кості Мучеників були викинуті в річку, так, щоб християни не змогли їх із честю поховати. Через п’ять днів святі мученики з’явились у сні Єпископу Севастійському Петру та розповіли про свій подвиг. Єпископ разом із християнами зібрав кості Святих Мучеників та з честю їх похоронив.
Відомі й імена мучеників Севастійських. Це: Киріон, Кандид, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євноїк, Валент, Вивіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоанн, Ксанфій, Іліан, Сисиній, Аггей, Аетій, Флавій, Акакій, Єкдекій, Лісімах, Александр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Доміціан, Гаій, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Валерій, Філиктимон, Северіан, Худіон, Мелітон й Аглай.
І знову нещодавно ми всі стали свідками гарних подій нашого храму. В попередній статті ми описували приїзд до нашого приходу ікони Іова Угольського з часточкою мощей. Так от, наша церква збагатилася ще одним скарбом – іконою Алексія Карпаторуського з частичкою мощей. Минулої неділі 5 листопада був відслужений акафіст з єлеєпомазанням.

Тропарь, гл. 8
Возлюбивши всем сердцем Истину, / узы и страдания многоразличныя кротко претер-певши, / благословение Святыя Горы Афонския принесл еси, / и на Руси Закарпатстей Православие возродил еси, / преблаженне отче наш Алексие, / моли Христа Бога раздоры искоренити, / и ниспослати душам нашим мир и велию милость.

В історії православної церкви на Закарпатті ХХ ст. світлою ниткою проходить ім’я архімандрита Олексія (Кабалюка). За благословенні труди, спрямовані на відродження та утвердження православ’я у краї в 2001 р. його було причислено до лику місцевшанованих святих.

Не так давно ми ще не знали, що знову в храм до нас прийде ікона Іова святого,

а за собою Алексія Карпаторуського з нетлінними мощами приведе.

Вклоняймося до них низенько,

Просімо миру і добра,

Просімо стійкості у вірі,

Просімо многая літа.

Нехай ще довго в нашій церкві звучать акафісти святих,

Нехай ще довго не померкне вогонь лампадок золотих,

Нехай приводять мами дочок, а тати нехай ведуть синів,

Нехай не буде суперечок, на Богом створеній землі.

Скарби збираються роками, їх святість ціниться віки

То ж бережімо скриньку із скарбами, замочком тісно зачиніть,

не дайте знищить ворогами

Храніть цю скриньку і храніть!!!

Савчук Сергій

Добавить комментарий

Православний календар