Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

Отець Валерій

5 жовтня (субота) о 15:15
Молебень на початок нового навчального року у Воскресній школі «Відродження» при Свято – Михайлівському храмі села Зоря. 1 урок «Ознайомлення з храмом».
Запрошуються усі бажаючі!!!
Світлина від Свято-Михайлiвський храм села Зоря Рiвненська Єпархiя УПЦ.

9 вересня 2019 року
16:00

До нашого храму прибувають три святині:
1. Ікона Божої Матері Пантанаса (Всецариця)
2. Ікона Священномученика Харалампія
3. Десниця Георгія Побідоносця

16:00 — зустріч святинь, молебень біля святинь;
23:30 — Часи. 00:00 — Нічна Божественна літургія;

10 вересня 2019 року
8:00 — Часи. 8:30 — Божественна літургія

Світлина від Свято-Михайлiвський храм села Зоря Рiвненська Єпархiя УПЦ.
Світлина від Свято-Михайлiвський храм села Зоря Рiвненська Єпархiя УПЦ.
Світлина від Свято-Михайлiвський храм села Зоря Рiвненська Єпархiя УПЦ.

Світлина від Свято-Михайлiвський храм села Зоря Рiвненська Єпархiя УПЦ.

1 вересня – це свято для школярів, студентів, вчителів та викладачів, а також для всіх, хто причетний до навчального процесу.p1diq8a2ac1p111a2tq0d9je16h53

Після літнього відпочинку перед учнями, студентами та вчителями знову відкриваються двері шкіл, коледжів та університетів для пошуку нових знань. Усім бажаємо Соломонової мудрості, терпіння, наснаги, міцного здоров’я, многих літ та в майбутньому вправно використати здобуті знання у своєму житті.

Forgiving Debt Luke 7:41-43

«Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові від серця свого їхніх прогріхів.» (Мв:18,35)

Євангеліє про прощення

Страшну картину малює нам Євангеліє сьогоднішнього Воскресного дня. Починається воно наступними словами: «Тим то Царство Небесне подібне одному цареві, що захотів обрахунок зробити з своїми рабами.» Серед цих рабів був один, який заборгував Господарю величезну суму. Сума ця була така велика, що він при всьому своєму бажанні ніколи б не зміг її виплатити. Вихід був один: Господар міг продати його, його дружину, дітей і все, що він мав. Тоді раб той упав і, кланяючись йому, говорив: «Господарю! Потерпи мені, я віддам тобі все».  Господар змилосердився над рабом тим, і звільнив його і борг йому простив. Раб просив лише про відстрочку, але Господар не відстрочив виплату боргу, не зменшив його, а все, зовсім, назавжди простив. Нібито і нічого не було, все залишилося як і раніше. Почалося нове, спокійне життя, як колись. Навіть краще: тепер раб той знав свого Господаря: він бачив у ньому люблячого Отця, а працювати для такого Отця — це ж блаженство.
І раптом сталося щось жахливе: раб же той вийшов, знайшов одного з товаришів своїх, що завинив йому абсолютно мізерну суму, і, схопивши його, душив, кажучи: Дай мені все, що повинен. Господар його, дізнавшись про це, розгнівався і віддав його мучителям, аж поки йому не віддасть всього боргу.
Ось так і ми. Ми все отримали від Господа, всім зобов’язані Богу і мали б платити Йому добрими справами, але не творимо їх, а постійно грішимо і тому виявилися неоплатними боржниками перед Богом. Але ми просимо прощення і отримуємо його. І Господь нас приймає у Свою Сім’ю — Церкву Христову.
І як той нещасний раб втратив все: і прощення Господнє, і звільнення від усього боргу, і повернення свободи собі та дружині, і дітям, — все що отримав … втратив в один момент: в той страшний момент, коли він не пробачив боржнику своєму, так і ми можемо втратити все: і прощення, яке ми отримали в таїнстві сповіді, і ту благодать, яку ми отримали у Таїнстві св. Причастя, — в один момент: в той момент, коли ми не пробачимо боржникові нашому. «Здається, так мало потрібно: прости і будеш прощений; а коли прощений, то і в милість прийнятий; а коли в милість прийнятий, то став учасником у всіх скарбах милості. Отже, тут і порятунок, і рай, і вічне блаженство. І таке велике придбання за таку дрібницю, що пробачимо! .. Так, малість, але для самолюбства нашого нема нічого важчого, як прощати.» (Св. Феофан Затворник)
Дай же Боже, щоб такий момент не настав для нас ніколи. А тому, будемо ж заради свого порятунку, свого власного добробуту та благополуччя наших ближніх від усього серця прощати нашим боржникам. І будемо радіти, що у нас є такі боржники, бо тільки прощаючи їм їхні борги, ми можемо довести Господу, яке дороге для нас Його прощення. І ще будемо радіти, тому, що те що прощає нам Господь таке величезне, а все, що ми можемо пробачити таке мале і таке мізерне. Будемо ж радіти щоразу, коли ми говоримо в Молитві Господній: «…и остави нам долги наша, яко же и мы оставляем должником нашим….»
Сьогоднішньою євангельською притчею Господь повчає нас, що гріхи наші перед Богом багаточисленні і тяжкі, але Бог прощає їх по Своєму милосердю, якщо ми молимося Йому про те. Гріхи ж наших ближніх проти нас нікчемні порівняно з нашими гріхами перед Богом. Отже, ми повинні їх прощати ближнім нашим, якщо ж ми не прощаємо їх, то і Бог не простить нас, і тоді ми повинні за це піддатися вічним мукам.

 Християнине, прощай завжди!

Бажаючи дізнатись скільки разів потрібно прощати братові, апостол Петро запитав в Ісуса Христа: «Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?» Сказавши це, думав, що назначив найвищу міру. Яке коротке терпіння людське! Господь же прийняв Своє довготерпіння до наших немочей, визначивши: «Не кажу тобі до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!» (Мф. 18, 22). Це значить, що слід завжди бути готовим простити і навіть не думати про непрощення. Всепрощення і буде відмінною рисою християнського духу, бо всепрощення — це джерело постійної підтримки життя нашого в Господі. Всепрощення всім і всього є верхнім одягом християнської любові, яка за апостолом: довготерпить, милосердствує, не заздрить, не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, терпить. Воно є найвірнішою запорукою за прощення на останньому суді: бо якщо людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам Небесний Отець. Отже, якщо хочеш потрапити в рай — прощай усім, щиро, від душі, щоб і тіні не залишилось від неприязні. (З кн. «Мисли на каждый день года» єпископа Феофана)

Підготувала: Тетяна Конончук

Uspenie-1-600x361

Зі святом Успіння Пресвятої Богородиці.

Нехай Матір Божа оберігає Вас від всіх бід та заступається за Вас. Миру, добробуту, здоров’я та многих літ!!!

В рождестве девство сохранила еси, во успении мира не оставила еси, Богородице, преставилася еси к животу, Мати сущи Живота, и молитвами Твоими избавляеши от смерти души наша.

69431255_431286514261997_5105741582569570304_n

Успіння Пресвятої Богородиці.

Неперехідне свято, тобто щороку відзначається в одну і ту ж дату — 28 серпня, у 2019 році це середа. 
За григоріанським календарем святкується щорічно 15 серпня, за юліанським — 28 серпня.
«Радійте! Бо Я з вами в усі дні…»
Зазвичай, під час розмов про смерть більшість людей почувається пригнічено. Про смерть навіть розмовляти в компанії вихованих людей не надто пристойно: нагадування людині про її майбутнє і неминучий кінець вважається поганим тоном. Ми наполегливо відгороджуємося від самої думки, що через хвилину нас може не стати на білому світі. Сучасне суспільство панічно боїться смерті. Але в християнстві ставлення до цього феномену зовсім інше, ніж в світському середовищі. Церква, з одного боку, стверджує, що смерть чужа людині; з іншого боку, сприймає її спокійно і навіть з деякою радістю. Більш того, безліч дат православного календаря – це дні смерті тих чи інших святих. І зовсім вже дико для обивательської свідомості виглядає свято Успіння Пресвятої Богородиці, що, по-суті, є спогадом про Її смерті.
Чому ж Церква настільки урочисто відзначає цю, здавалося б, сумну подію? Відповідь на це питання лежить у самій назві свята. Вона співзвучна слову «успіх». Це поняття при всіх можливих відтінках своїх значень, пов’язане з позитивним завершенням чого-небудь. Успішна людина – значить, у неї все виходить, і всюди вона досягає бажаних результатів. Тобто, все зводиться до якогось благополучного результату, до якоїсь завершеності і гармонії. У цьому ж ключі християнство розглядає і кончину людини, яка сприймається не як щось фатальне і безглузде, а як перехід від землі на небо, від тління і руйнування до вічного безсмертя. Найвиразніше це видно на прикладі Пречистої Діви.
Після Воскресіння Христа Її забрав до себе додому Іоанн Богослов: ще на Голгофі, в останні хвилини земного життя, Господь доручив улюбленому учневі бути опікуном своєї Матері, Якій тоді було близько 50 років. Сучасна жінка в такому віці може багато чого в житті домогтися сама, тому така турбота про Богородицю з боку Христа і апостолів в наш час здається дивною. Але в давнину жінка не мала таких широких прав, як зараз. Головним розпорядником в родині був чоловік. На ньому лежала відповідальність не тільки за дітей, а й за жіночу половину будинку – дружину, матір, незаміжніх сестер. Жити поза сім’єю для жінки вважалося ганьбою, тільки перебування поряд з чоловіком гарантувало їй безпеку і соціальний статус. Пресвята Діва стала вдовою, коли Христос був ще зовсім юним. Якийсь час про Неї і Її Сина дбав Яків – один із дітей Йосифа Обручника від першого шлюбу. Подорослішавши, Христос взяв піклування про свою Матір на Себе. І цілком природно, що перед сходженням на небеса Господь доручає найріднішу людину Своєму улюбленому учневі, який і дбав про Богородицю до самого останнього дня Її земного життя.
У Священному Переданні збереглося не так вже й багато свідчень про земне життя Марії після Христового Воскресіння, та й ці свідчення часом досить неоднозначні. Наприклад, досі два древніх міста – Єрусалим і Ефес – сперечаються за право вважатися місцем останнього прихистку Божої Матері. І все ж очевидно, що Марія була найбільш шанованою жінкою в Церкві, Вона була берегинею слів Свого Сина, живою пам’яттю про Нього, яскравим зразком того, якою повинна бути справжня людина. У Пресвятій Діві максимально повно і багатогранно розвинулися всі християнські чесноти. Разом з апостолами Вона, в міру сил, брала участь в проповіді Євангелія, але сила тієї доброї новини, що несла Богородиця, полягала не в химерних словах, красивих фразах або переконливих аргументах. Матір Божа проповідувала Своїми справами – смиренням, лагідністю, любов’ю.
У всякого, хто хоч раз спілкувався з Нею, в душі назавжди залишався благодатний слід. Дуже багатьох ця благодать приводила до щирої віри. Невидиме, але відчутне серцем світло, яке виходило від Божої Матері, проникало в душу людини, і після цього не хотілося повертатися туди, де цього світла не було, а хотілося йти за ним далі.
Постарівши, Марія все більше часу проводила біля місць, пов’язаних із земним життям Свого Сина. Вона дуже хотіла до Нього і відчувала, що ця довгоочікувана зустріч відбудеться. Одного разу під час молитви Їй з’явився архангел Гавриїл і сказав, що через три дні Вона відійде до Господа. Наостанок архангел вручив Богородиці гілку фінікової пальми – символ миру і радості.
Пресвята Діва чекала цієї звістки. Вона була готова до переходу у вічність, і відведені три дні використала для того, щоб попрощатися з усіма дорогими Її серцю людьми. Відразу стало зрозуміло, що декого Вона не зможе побачити – наприклад, апостолів, які розійшлися Римською імперією на проповідь. Три дні було мало, щоб зібрати їх усіх, і Богородиця почала благати Сина, щоб Він цю проблему вирішив. Вона не вимагала – Вона просто попросила – смиренно і покірно, як робила це завжди. І на материнські молитви Господь відповів дивом – в усі краї, де знаходилися апостоли, були послані ангели, які на хмарах принесли їх до Єрусалиму до будинку Пречистої.
І ось, настав день кончини. Марія мирно лежала на ложі, сяючи тихою радістю. Навколо Неї зібралися найближчі люди. Раптово в світлиці заблищало несказанне світло Божественної слави. Присутні вжахнулися. Вони бачили, що покрівля світлиці відкрита, і сам Христос в оточенні небесних сил наближався до Своєї Матері. Її душа відокремилася від тіла і була прийнята на руки Спасителя, Який забрав її з Собою. А на одрі залишилося тіло, яке світилося благодаттю, і здавалося, ніби Богородиця не вмерла, а спить у мирній полуденній дрімоті. На Її обличчі застигла щаслива посмішка – нарешті, після довгих років очікування Вона пішла до свого Сина. До цього часу Пречистій Діві виповнилося 72 роки.
Поховали Богородицю в гробниці, де до цього спочивали Її батьки Іоаким і Анна і чоловік Йосиф. Тіло Діви Марії урочистою процесією пронесли через Єрусалим. Про це дізналися юдейські первосвященики, які вирішили розігнати ходу. Але сталося диво – християн, які проводжали Богородицю в останню путь, накрила хмара, і воїни, послані первосвящениками, не змогли завдати їм ніякої шкоди. Тоді іудейський священик Афонія спробував перекинути одр, але його руки були відсічені невидимою силою. Після каяття він отримав зцілення і визнав себе християнином. Після поховання апостоли закрили вхід в печеру каменем і пішли.
У процесії не брав участі апостол Фома – Господь навмисне не дозволив йому прийти вчасно. Він прибув до Єрусалиму на третій день після похорону. Засмутившись, що більше ніколи не побачить Діву Марію, він став просити апостолів, щоб вони йому дали можливість попрощатися з тілом. Ті погодилися, але коли відкрили труну, то вжахнулися: тіла в печері не було – в ніші лежали тільки похоронні пелени, райські пахощі від яких заповнили всю печеру. Апостоли розгубилися. Вони повернулися додому, дивуючись і молячись Богу, щоб Він вказав їм, де шукати зникле тіло. В цей же день ввечері за трапезою апостолам з’явилася Богородиця в оточенні ангелів і вітала їх словами: «Радійте! Бо Я з вами в усі дні».
Свято Успіння в народі завжди було одним з улюблених. Практично в кожному місті є Успенський храм. Цей день календаря являє нам дві дуже важливі істини. По-перше, смерть – це не кінець! Це початок нескінченного шляху під назвою Вічність. Але, з іншого боку, цей шлях передбачає якусь готовність, якусь довершеність! Якщо людина в земному житті встигла очиститися від гріха, збагатити свій духовний світ, розвинути в собі чесноти, то його смерть буде справді успінням – тобто успішним завершенням життя, досягненням тих благих цілей, які поставлені Богом перед кожним з нас.

За матеріалами: https://rivne.church.ua/2018/08/27/uspinnya-presvyatoji-bogorodici-radijte-bo-ya-z-vami-v-usi-dni/?fbclid=IwAR1f1Xk6vtmPNq8eI06qumA4dUKmlwx5msUk9U3ufip7pfyJwprYTKQYoM4

19 серпня за новим стилем (6 серпня за старим) Свята Православна Церква святкує День Преображення Господнього. Це свято встановлене в пам’ять Преображення Господа нашого Іісуса Христа перед учнями на горі Фавор.

Преображення Господнє вшановувалося християнами вже в IV столітті. Про це свідчать повчання прп. Єфрема Сирина та свт. Іоанна Златоуста. Існування свята в IV столітті вказує на те, що початок його має відноситись до попередніх трьох століть християнства.

З VII століття дійшло до нас слово на Преображення Господнє прп. Андрія Критського (635-680 рр.). В цьому слові термін «Преображення» розглядається не тільки в догматичному сенсі, а й у сенсі урочистого свята Церкви.

У VIII столітті прп. Іоанн Дамаскін і прп. Косма Маіумський склали ряд стихир і канони, якими Православна Церква прославляє подію свята і нині.

За народною традицією східних слов’ян Преображення називається “Другим Спасом” або “Яблучним Спасом”. Народну назву свято отримало через те, що, відповідно до Типікону, у цей день освячується виноград нового врожаю та інші плоди, а там, де його немає – яблука, після чого дозволяється їх вживати в їжу. Це пов’язано з тим, що в Греції (раніше – Візантії) виноград достигав якраз у цю пору року. А перші плоди віруюча людина завжди приносила у храм як свою жертву Богу і для освячення всього врожаю.

Детальніше: https://news.church.ua/2019/08/18/preobrazhennya-gospodnje-istoriya-svyata-bogoslovske-tlumachennya-tradiciji/Preobrazenie

Пов’язане зображення19 серпня 2019 року о 16:00 

в день свята ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДА БОГА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА із Свято-Михайлівського храму села Зоря відбудеться хресний хід нашим селом до Хреста — фігури в честь святих первоверховних апостолів Петра і Павла

Запрошуємо всіх Зорянців та бажаючих долучитися до спасительної, Богом благословенної ходи!!!

Ад трепеще, а Небеса лікують, коли іде в молитві Хресний Хід. Тому спішімо не пропустити такий благодатний момент та усугубити молитву за наше село та околиці, щоб Бог беріг від всякого зла, біди, стихійного лиха, а дарував мир, спокій, добрі врожаї та Свою Благодать.

Православний календар