Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

Статті

FB_IMG_1568468246029

14 вересня Православна Церква святкує початок церковного індикту ― Церковне новоліття.

1 вересня за старим стилем називається в церковному Уставі початком індикту, тобто нового року.

Святі отці I Вселенського собору прийняли постанову починати новий рік з 1 (за новим стилем 14 )вересня ― на честь славної перемоги, яку в 312 році здобув імператор Костянтин над язичником Максентієм. Костянтин став єдинодержавним правителем Візантійської імперії та проголосив християнство релігією вільного сповідування.
Все коло великих Господських і Богородичних свят починається з Різдва Пресвятої Богородиці (8 (21) вересня) і закінчується Її Успінням (15 (28) серпня).

Свято церковного Нового року для багатьох християн часто минає непоміченим. Але саме перший день річного богослужбового кола посідає в ньому особливе і знаменне місце. Служба стає урочистішою, на утрені співається Велике славословіє, а піснеспіви дня розкривають значення свята і його роль у духовному житті християн. Вершиною богослужіння у цей день, своєрідним вінцем вважається читання Євангелія, яке розповідає про початок відкритого служіння Христа Спасителя після Його хрещення (Лк. 4, 16-22). За церковним переказом, це відбулося в перший день юдейського свята жнив, яке відзначали з 1 по 8 вересня. Тому стає зрозумілим і намір Церкви, яка зробила цей день початком новорічних свят.

Церковне новоліття має для кожного християнина глибоке символічне та духовне значення. Цього дня Господь розпочав проповідь Царства Божого і засвідчив виконання старозавітних пророцтв про пришестя Месії-Спасителя і тим самим ― про кінець Старого і початок Нового Заповіту. Відтак день Церковного новоліття є найсприятливішим моментом, щоб залишити в минулому гріховне життя й розпочати життя нове ― згідно з євангельськими законами.

Джерело:https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=759260977839647&id=671328646632881

69759058_439110993479549_7846979342272823296_n

11 вересня (29 серпня за старим стилем) православні християни згадують Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна – насильницьку смерть великого пророка.

Він передбачив пришестя Месії і хрестив Господа Іісуса Христа у водах ріки Йордан. «Немає долі більш величної і більш трагічної», – писав митрополит Сурожский Антоній у своїй проповіді на Усікновення глави Іоанна Предтечі.
Цього дня Українська Православна Церква згадує новозавітні події, описані в 14-тій главі Євангелія від Матвія і 6-й главі Євангелія від Марка.
Святого Іоанна Хрестителя ув’язнили в темницю за наказом царя Ірода Антипа. Ірод в той час правив у Галілеї, і великий пророк викривав гріхи та злочини його і його оточення. Тетрарх (тобто один з чотирьох римських правителів Іудеї) боявся стратити святого: його любив народ, і Ірод боявся народного гніву. Але дружина його брата Іродіада, з якою він жив разом, намовила свою дочку Саломею обманом змусити царя вбити в’язня. На бенкеті Саломея танцювала для Ірода. Танець так сподобався йому, що він поклявся виконати будь-яке її бажання. Саломея попросила голову Іоанна на блюді. Ірод виконав прохання. Так пророк прийняв мученицьку смерть.
За що ув’язнили Іоанна Предтечу?
Іоанн Хреститель викривав тетрарха Галілеї Ірода Антипу у багатьох злодіяннях. Ірод жив разом з дружиною свого брата Филипа Іродіадою, чим грубо порушував єврейський звичай. Пророк не боявся жорстокого царя і говорив про його гріхи перед народом. Ірод посадив його в темницю, але не хотів стратити: боявся людських хвилювань – іудеї любили і шанували праведника.
Що можна їсти у свято Усікновення глави Іоанна Предтечі?
У цей день – суворий піст. Постники не їдять м’ясо, рибу, яйця і молочні продукти. Їжу можна приправляти тільки рослинною олією. Гастрономічні обмеження в це свято – вираження нашої скорботи про смерть великого Іоанна Хрестителя.
69730084_439111093479539_5386200735090212864_n
Глава Іоанна Претечі – історія святині
Через багато років після страти Іоанна Предтечі земля, у якій спочивала посудина з його святою главою, перейшла у власність благочестивого вельможі Інокентія. Сосуд виявили під час будівництва церкви. Це було перше чудове обрітення глави Іоанна Хрестителя.
Від святині стали відбуватися чудеса. Інокентій благоговійно зберігав главу пророка, а незадовго до своєї смерті знову зарив її в тому ж місці – щоб вона не була поругана іновірцями.
За переказами, під час правління імператора Костянтина святий Іоанн Хреститель з’явився двом ченцям – паломникам, які приїхали до Єрусалиму. Вони відкопали посудину з його святий главою і вирішили привласнити велику святиню собі. Сховали в мішок і вирушили додому. По дорозі вони зустріли гончаря, якому довірили нести дорогоцінну ношу. Предтеча знову з’явився – гончарю. По слову пророка цей благочестивий чоловік покинув ченців разом з главою пророка. Запечатану посудину передавали в його родині від покоління до покоління.
Як говорить переказ, потім святиня потрапила до рук єретика – священика Євстафія. Він був послідовником єресі аріанства. Користуючись чудодійною силою, що виходила від глави, він спокусив безліч людей в єресь. Але таємне стало явним – блюзнірство відкрилося. Євстафій закопав святиню в печері поруч з Емессою, бажаючи потім повернутися і забрати її.
Єретику не вдалося повернути собі главу пророка: в печері заснували монастир. У 452 році архімандриту монастиря Маркелові з’явився Іоанн Хреститель. Святий вказав, де покоїться його глава. Це було друге чудове обрітення глави Іоанна Хрестителя. Її перенесли в Емессу, а потім до столиці Візантії – Константинополь.
У 850 році главу пророка знову перенесли в Емессу, а потім, під час набігу сарацинів, в Комани. Коли в Команах почалися іконоборські гоніння, святиню сховали. Коли іконошанування було відновлене, Патріарх Ігнатій під час молитви отримав знання про місце, де зберігається чесна глава. Святиню знайшли – це було третє чудове обрітення глави Іоанна Хрестителя. Главу перенесли в придворну церкву. Зараз частина її зберігається на Святій Горі Афон.
Перше і друге чудове обрітення глави Іоанна Хрестителя Церква згадує 9 березня за новим стилем (24 лютого за старим стилем). Свято третього обрітення глави святого Іоанна Предтечі – 7 червня за новим стилем (25 травня за старим стилем).
Ікона Усікновення глави Іоанна Предтечі
До нас дійшли ікони Усікновення глави Іоанна Предтечі раннєвізантійської епохи. Це мініатюра з Александрійської хроніки і фрески церкви святого Іоанна Предтечі в Чавушині в Каппадокії.
У середньовізантійський період широке поширення одержав такий іконописний сюжет: пророк схилився, і воїн заносить над ним меч; дійство відбувається на тлі пустелі. Також главу святого Іоанна зображували відокремленою від тіла. При цьому з шиї пророка виливалася кров, а його кат стояв над ним і вкладав меч в піхви.
На давньоруських іконах главу пророка Іоанна Хрестителя писали в чаші на тлі храму. По обидва боки від неї були написані монахи, священнослужителі і імператор Костянтин.
Часто руські іконописці зображували святого схиленим, із зв’язаними попереду руками; при цьому воїн заносив над ним меч. Такий сюжет можна побачити, наприклад, на фресках у соборі Різдва Богородиці Антонієвого монастиря у Великому Новгороді (1125 рік), у Спасо-Преображенському соборі Мірожского монастиря в Пскові (близько 1140 року), церкви Благовіщення на Мячине в Великому Новгороді (1189 рік).
 

1202026

Святі мученики Адріан і Наталія були чоловіком і дружиною, родом з Никомидії. Жили вони за часів правління імператора Максиміаніа (305-311рр.), який сильно переслідував християн і кров християнська лилася рікою.

Переслідувані християни, рятуючись, переховувалися в печерах скелястих гір. Імператор Максиміан, дізнавшись про це, видав наказ поганським жителям за грошову винагороду шукати християн в горах. Також вимагав жорстоко катувати тих, хто переховував сповідників Христової віри.

Одного разу гонителі донесли імператору, що недалеко від міста в одній з печер ховаються християни, які ночами моляться Богу. Максиміан послав військо, яке справді знайшло 23-х християн. Закувавши їх в залізні кайдани, повели в місто. Святих мучеників зустрічав сам імператор і наказав нещадно бити, потім завести в судову палату на допит, після чого кинути в темницю і тримати, доки не повмирають.

28-річний святий Адріан був державним службовцем в римському імперському суді в Нікомедії. Він також був імператорським охоронцем (членом преторіальної імперської гвардії). У якості охоронця він був присутній разом з імператором на суді та тортурах 23 християн в Нікомедії. Бачачи як мужньо ведуть себе християни, Адріан зацікавився вірою, за яку вони були готові прийняти мученицьку смерть.

Коли в’язні розповіли Адріану правду Христової віри, його серце загорілося любов’ю до Христа Спасителя і він сказав: “Впишіть і моє ім’я в число ув’язнених, бо я, від сьогодні, християнин і з радістю прийму смерть за Христа”.

Поганські урядовці доповіли про це Максиміану, який негайно викликав Адріана на допит і сказав: “Чи ти лишився глузду і хочеш постраждати? Викресли своє ім’я з числа ув’язнених християн іі принеси жертву богам, та благай у них прощення”. На те йові відповів Адріан: “Я не лишився розуму, а прийшов до розуму і впізнав, що віра Христова є правдива і спасительна”. Тоді Максиміан наказав закувати його в кайдани і посадити в темницю разом з усіма.

Адріан мав молоду дружину Наталію. Коли її повідомили, що чоловік став християнином і через це знаходиться у в’язниці, вона дуже зраділа, що Адріан увірував у Христа, і славила Господа, бо і сама була християнкою.

Наталія поспішила в темницю, і, зустрівши свого мужа, обцілувала його кайдани, словами втішала і укріпляла його віруі: “Блажен ти, дорогий муже мій, що увірував у Христа, бо придбав безцінне багатство. Не шкодуй за земним: ні краси, ні молодості (Адріану було тоді лише 28 років), ні багатства. Все земне — прах і тління. Богу угодна тільки віра і добрі діла, віра в Ісуса Христа — нагорода Небес”.

За порукою інших в’язнів сторожа відпустила святого Адріана з темниці повідомити дружину про день його мученицької смерті.

Свята Наталія, побачивши мужа, не хотіла впустити його, бо подумала, що муж відрікся від Христа і його відпустили. Але святий Адріан пояснив дружині, що його відпустили на кілька годин, щоб сповістити дружині дату своєї страти.

Дізнавшись правду, свята Наталія попрощалася з ним, з болем про скорі сртаждання і страту Адріана, але з радістю в серці, що він спасенний і матиме Царство Небесне у спадок, провела його до в’язниці.

Хто може описати останнє прощання мужа з дриною? Вони не плакали. Духовна радість наповнила їх серця. Муки і біль тіла були нічим перед усвідомленням вірності Господу нашому Ісусу Христу. Довіряли, бо знали Його слова: “і будуть вас ненавидіти всі за ім’я Моє; а хто витерпить до кінця, той спасеться (Мф. 10, 22).”

Через сім днів всіх в’язнів (а їх було 24) вивели на страту. Всі були страшенно знесилені муками, тому Максиміан наказав перед стратою побити тільки Адріана воловими жилами по животі. Полилася кров, живе тіло відпадало від кісток, але нестерпні муки лише додали сили — з уст і серця мученика лилася молитва. Ледь живого Адріана знову віднесли у в’язницю, а свята Наталія йшла слідом за ним. А коли імператор заборонив впускати жінок у в’язницю, щоб морально не підтримували своїх мужів, Наталія постригла волосся і, одягнувшись в чоловічий одяг, перебувала біля свого мужа.

Врешті імператор наказав важким молотом поламати кості на руках і ногах всім мученикам. Коли всі вже були замордовані і померли, то їх тіла хотіли спалити. Але піднялася страшна буря і розпалена піч, де мали спалити тіла, погасла. Більшість мучителів були вбиті блискавкою з неба.

Свята Наталія зберегла руку свого мужа святого Адріана і заховала вдома.

Тіла святих мучеників імператор таки наказав спалити, але християни вночі викупили їх і перевезли таємно до Візантії, де і захоронили.

Невдовзі після похорону мучеників, один багатий поганин хотів одружитися зі святою Наталією. Але вона, боячись, що імператор насильно видасть її заміж за поганина, вночі виїхала до Візантії, де днями і ночами молилася на могилі свого мужа.

Якось, знесилена, заснула на могилі. Уві сні побачила свого мужа, який сказав, що Бог незабаром і її закличе у вічність. Сон справдився, через декілька днів під час молитви свята Наталія тихо і спокійно відійшла до Господа.

То ж прожили в подружжі святі мученики Адріан і Наталія 1 рік, та любов їхня, вірність Богу та одне одному гідна подиву і наслідування.

Світлина від Свято-Михайлiвський храм села Зоря Рiвненська Єпархiя УПЦ.

1 вересня – це свято для школярів, студентів, вчителів та викладачів, а також для всіх, хто причетний до навчального процесу.p1diq8a2ac1p111a2tq0d9je16h53

Після літнього відпочинку перед учнями, студентами та вчителями знову відкриваються двері шкіл, коледжів та університетів для пошуку нових знань. Усім бажаємо Соломонової мудрості, терпіння, наснаги, міцного здоров’я, многих літ та в майбутньому вправно використати здобуті знання у своєму житті.

Uspenie-1-600x361

Зі святом Успіння Пресвятої Богородиці.

Нехай Матір Божа оберігає Вас від всіх бід та заступається за Вас. Миру, добробуту, здоров’я та многих літ!!!

В рождестве девство сохранила еси, во успении мира не оставила еси, Богородице, преставилася еси к животу, Мати сущи Живота, и молитвами Твоими избавляеши от смерти души наша.

69431255_431286514261997_5105741582569570304_n

Успіння Пресвятої Богородиці.

Неперехідне свято, тобто щороку відзначається в одну і ту ж дату — 28 серпня, у 2019 році це середа. 
За григоріанським календарем святкується щорічно 15 серпня, за юліанським — 28 серпня.
«Радійте! Бо Я з вами в усі дні…»
Зазвичай, під час розмов про смерть більшість людей почувається пригнічено. Про смерть навіть розмовляти в компанії вихованих людей не надто пристойно: нагадування людині про її майбутнє і неминучий кінець вважається поганим тоном. Ми наполегливо відгороджуємося від самої думки, що через хвилину нас може не стати на білому світі. Сучасне суспільство панічно боїться смерті. Але в християнстві ставлення до цього феномену зовсім інше, ніж в світському середовищі. Церква, з одного боку, стверджує, що смерть чужа людині; з іншого боку, сприймає її спокійно і навіть з деякою радістю. Більш того, безліч дат православного календаря – це дні смерті тих чи інших святих. І зовсім вже дико для обивательської свідомості виглядає свято Успіння Пресвятої Богородиці, що, по-суті, є спогадом про Її смерті.
Чому ж Церква настільки урочисто відзначає цю, здавалося б, сумну подію? Відповідь на це питання лежить у самій назві свята. Вона співзвучна слову «успіх». Це поняття при всіх можливих відтінках своїх значень, пов’язане з позитивним завершенням чого-небудь. Успішна людина – значить, у неї все виходить, і всюди вона досягає бажаних результатів. Тобто, все зводиться до якогось благополучного результату, до якоїсь завершеності і гармонії. У цьому ж ключі християнство розглядає і кончину людини, яка сприймається не як щось фатальне і безглузде, а як перехід від землі на небо, від тління і руйнування до вічного безсмертя. Найвиразніше це видно на прикладі Пречистої Діви.
Після Воскресіння Христа Її забрав до себе додому Іоанн Богослов: ще на Голгофі, в останні хвилини земного життя, Господь доручив улюбленому учневі бути опікуном своєї Матері, Якій тоді було близько 50 років. Сучасна жінка в такому віці може багато чого в житті домогтися сама, тому така турбота про Богородицю з боку Христа і апостолів в наш час здається дивною. Але в давнину жінка не мала таких широких прав, як зараз. Головним розпорядником в родині був чоловік. На ньому лежала відповідальність не тільки за дітей, а й за жіночу половину будинку – дружину, матір, незаміжніх сестер. Жити поза сім’єю для жінки вважалося ганьбою, тільки перебування поряд з чоловіком гарантувало їй безпеку і соціальний статус. Пресвята Діва стала вдовою, коли Христос був ще зовсім юним. Якийсь час про Неї і Її Сина дбав Яків – один із дітей Йосифа Обручника від першого шлюбу. Подорослішавши, Христос взяв піклування про свою Матір на Себе. І цілком природно, що перед сходженням на небеса Господь доручає найріднішу людину Своєму улюбленому учневі, який і дбав про Богородицю до самого останнього дня Її земного життя.
У Священному Переданні збереглося не так вже й багато свідчень про земне життя Марії після Христового Воскресіння, та й ці свідчення часом досить неоднозначні. Наприклад, досі два древніх міста – Єрусалим і Ефес – сперечаються за право вважатися місцем останнього прихистку Божої Матері. І все ж очевидно, що Марія була найбільш шанованою жінкою в Церкві, Вона була берегинею слів Свого Сина, живою пам’яттю про Нього, яскравим зразком того, якою повинна бути справжня людина. У Пресвятій Діві максимально повно і багатогранно розвинулися всі християнські чесноти. Разом з апостолами Вона, в міру сил, брала участь в проповіді Євангелія, але сила тієї доброї новини, що несла Богородиця, полягала не в химерних словах, красивих фразах або переконливих аргументах. Матір Божа проповідувала Своїми справами – смиренням, лагідністю, любов’ю.
У всякого, хто хоч раз спілкувався з Нею, в душі назавжди залишався благодатний слід. Дуже багатьох ця благодать приводила до щирої віри. Невидиме, але відчутне серцем світло, яке виходило від Божої Матері, проникало в душу людини, і після цього не хотілося повертатися туди, де цього світла не було, а хотілося йти за ним далі.
Постарівши, Марія все більше часу проводила біля місць, пов’язаних із земним життям Свого Сина. Вона дуже хотіла до Нього і відчувала, що ця довгоочікувана зустріч відбудеться. Одного разу під час молитви Їй з’явився архангел Гавриїл і сказав, що через три дні Вона відійде до Господа. Наостанок архангел вручив Богородиці гілку фінікової пальми – символ миру і радості.
Пресвята Діва чекала цієї звістки. Вона була готова до переходу у вічність, і відведені три дні використала для того, щоб попрощатися з усіма дорогими Її серцю людьми. Відразу стало зрозуміло, що декого Вона не зможе побачити – наприклад, апостолів, які розійшлися Римською імперією на проповідь. Три дні було мало, щоб зібрати їх усіх, і Богородиця почала благати Сина, щоб Він цю проблему вирішив. Вона не вимагала – Вона просто попросила – смиренно і покірно, як робила це завжди. І на материнські молитви Господь відповів дивом – в усі краї, де знаходилися апостоли, були послані ангели, які на хмарах принесли їх до Єрусалиму до будинку Пречистої.
І ось, настав день кончини. Марія мирно лежала на ложі, сяючи тихою радістю. Навколо Неї зібралися найближчі люди. Раптово в світлиці заблищало несказанне світло Божественної слави. Присутні вжахнулися. Вони бачили, що покрівля світлиці відкрита, і сам Христос в оточенні небесних сил наближався до Своєї Матері. Її душа відокремилася від тіла і була прийнята на руки Спасителя, Який забрав її з Собою. А на одрі залишилося тіло, яке світилося благодаттю, і здавалося, ніби Богородиця не вмерла, а спить у мирній полуденній дрімоті. На Її обличчі застигла щаслива посмішка – нарешті, після довгих років очікування Вона пішла до свого Сина. До цього часу Пречистій Діві виповнилося 72 роки.
Поховали Богородицю в гробниці, де до цього спочивали Її батьки Іоаким і Анна і чоловік Йосиф. Тіло Діви Марії урочистою процесією пронесли через Єрусалим. Про це дізналися юдейські первосвященики, які вирішили розігнати ходу. Але сталося диво – християн, які проводжали Богородицю в останню путь, накрила хмара, і воїни, послані первосвящениками, не змогли завдати їм ніякої шкоди. Тоді іудейський священик Афонія спробував перекинути одр, але його руки були відсічені невидимою силою. Після каяття він отримав зцілення і визнав себе християнином. Після поховання апостоли закрили вхід в печеру каменем і пішли.
У процесії не брав участі апостол Фома – Господь навмисне не дозволив йому прийти вчасно. Він прибув до Єрусалиму на третій день після похорону. Засмутившись, що більше ніколи не побачить Діву Марію, він став просити апостолів, щоб вони йому дали можливість попрощатися з тілом. Ті погодилися, але коли відкрили труну, то вжахнулися: тіла в печері не було – в ніші лежали тільки похоронні пелени, райські пахощі від яких заповнили всю печеру. Апостоли розгубилися. Вони повернулися додому, дивуючись і молячись Богу, щоб Він вказав їм, де шукати зникле тіло. В цей же день ввечері за трапезою апостолам з’явилася Богородиця в оточенні ангелів і вітала їх словами: «Радійте! Бо Я з вами в усі дні».
Свято Успіння в народі завжди було одним з улюблених. Практично в кожному місті є Успенський храм. Цей день календаря являє нам дві дуже важливі істини. По-перше, смерть – це не кінець! Це початок нескінченного шляху під назвою Вічність. Але, з іншого боку, цей шлях передбачає якусь готовність, якусь довершеність! Якщо людина в земному житті встигла очиститися від гріха, збагатити свій духовний світ, розвинути в собі чесноти, то його смерть буде справді успінням – тобто успішним завершенням життя, досягненням тих благих цілей, які поставлені Богом перед кожним з нас.

За матеріалами: https://rivne.church.ua/2018/08/27/uspinnya-presvyatoji-bogorodici-radijte-bo-ya-z-vami-v-usi-dni/?fbclid=IwAR1f1Xk6vtmPNq8eI06qumA4dUKmlwx5msUk9U3ufip7pfyJwprYTKQYoM4

19 серпня за новим стилем (6 серпня за старим) Свята Православна Церква святкує День Преображення Господнього. Це свято встановлене в пам’ять Преображення Господа нашого Іісуса Христа перед учнями на горі Фавор.

Преображення Господнє вшановувалося християнами вже в IV столітті. Про це свідчать повчання прп. Єфрема Сирина та свт. Іоанна Златоуста. Існування свята в IV столітті вказує на те, що початок його має відноситись до попередніх трьох століть християнства.

З VII століття дійшло до нас слово на Преображення Господнє прп. Андрія Критського (635-680 рр.). В цьому слові термін «Преображення» розглядається не тільки в догматичному сенсі, а й у сенсі урочистого свята Церкви.

У VIII столітті прп. Іоанн Дамаскін і прп. Косма Маіумський склали ряд стихир і канони, якими Православна Церква прославляє подію свята і нині.

За народною традицією східних слов’ян Преображення називається “Другим Спасом” або “Яблучним Спасом”. Народну назву свято отримало через те, що, відповідно до Типікону, у цей день освячується виноград нового врожаю та інші плоди, а там, де його немає – яблука, після чого дозволяється їх вживати в їжу. Це пов’язано з тим, що в Греції (раніше – Візантії) виноград достигав якраз у цю пору року. А перші плоди віруюча людина завжди приносила у храм як свою жертву Богу і для освячення всього врожаю.

Детальніше: https://news.church.ua/2019/08/18/preobrazhennya-gospodnje-istoriya-svyata-bogoslovske-tlumachennya-tradiciji/Preobrazenie

Неділя-9-після-Пятидесятниці2Сьогоднішнє євангельське читання розповідає про те, як Ісус Христос після чудесного насичення п’ятьма хлібами і двома рибинами п’яти тисяч народу наказав апостолам сісти в човен і переправитися на інший берег Галилейського озера, а Сам піднявся на гору помолитися на самоті.

Коли човен був уже на середині озера, яке називали також морем, подув сильний вітер, піднялася буря, хвилі били човен. Опинившись вночі на морі серед бурі, апостоли перелякались. На світанку, коли вже почало сіріти, вони побачили постать, яка йшла по воді, подумали, що це привид, і зі страху закричали. Ісус Христос зараз же заговорив до них і сказав: «Заспокойтесь! Це Я, не бійтеся».

Гарячий у своїх душевних поривах Петро, у якого дії випереджали думку, звернувся до Вчителя: «Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді». Христос сказав йому: «Прийди!» І ап. Петро пішов по воді до Христа. Але, коли почав розмірковувати над тим, як це він – людина – іде по воді, а навколо здіймаються хвилі, тоді віра вгасала, його охопив сумнів, і він став тонути. Жах охопив ап. Петра, і він закричав: «Господи, спаси мене!». Ісус Христос простяг руку, підтримав ап. Петра і сказав: «Маловіре! Чого ти засумнівався?». Потім вони обидва увійшли в човен, і буря стихла.

 До Христа підійшли інші апостоли, вклонилися Йому і сказали: «Воістину Ти єси Син Божий» (Мф. 14, 21-33).

В цьому євангельському оповіданні, крім опису історичної події із земного життя Ісуса Христа, прихований глибокий таємничий зміст. Святі отці порівнюють човен, на якому ученики Христові цілу ніч боролися з бурею, – з Церквою, море – з гріховним світом, а бурю – з гоніннями на Церкву. Протягом майже 2000-літньої історії не було такого більш-менш тривалого періоду, щоб Церква Христова відчувала мир і спокій. Були гоніння на Церкву, виникали єресі й розколи. Всередині самої Церкви йшла боротьба за владу. Церкву використовувала держава у своїх політичних цілях. Але, незважаючи на різноманітні бурі на церковному терені, Господь ніколи не залишав Своєї Церкви і не може її покинути, бо Він є Глава цієї Церкви.

Буря на морі символізує також бурю пристрастей, що хвилюють людське серце, бурю сімейних негараздів, хвилю небезпечних обставин у нашому житті. Всі ці труднощі християнин може перемогти, але за Божою допомогою. В тяжких обставинах життя треба звертатись до Бога. Син Божий, Який врятував ап. Петра, що потопав, може допомогти в біді й кожному із нас. Але для цього потрібно мати міцну віру. Ап. Петро йшов по воді доти, доки мав віру, а коли засумнівався, то став тонути. Так буває і в нашому житті. Коли ми живемо з Христом, постійно пам’ятаємо про Нього, звертаємося до Бога з молитвою, Він обов’язково дасть нам внутрішню благодатну силу, і ми будемо безбоязно йти по життєвому морю і не потонемо. А якщо в наше серце закрадеться сумнів у Божому Провидінні, у Його всемогутності й любові до нас, а ще гірше – в Його бутті, в такому випадку ми неминуче потонемо у хвилях житейського моря. А в цьому морі чого тільки немає: і неправда, і блуд, і заздрість, і зрада, і ненависть, і яких тільки пороків не існує в гріховному світі…

На своєму власному досвіді ми бачимо, як люди тонуть в гріхах і пороках, і ніхто не може визволитися від них, якщо не звернеться до нашого Спасителя, Господа Ісуса Христа. Він спас апостолів від загибелі, Він же може очистити від гріха і наші душі й дарувати нам душевний мир, здоров’я і радість.

Не треба забувати, що Ісус Христос, в Якого ми віруємо, є Істинний Бог наш. Немає в світі іншого Бога, крім Бога нашого. Для чого Христос наситив п’ятьма хлібами і двома рибинами 5000 народу? Навіщо Він втихомирив бурю на морі й спас утопаючого ап. Петра? Чому Він вигнав злих духів із біснуватих людей? Безумовно, зі Своєї любові до людей, до Свого творіння. Але Його любов безмежно більша, ніж ми можемо уявити. Син Божий прийшов у світ, щоб спасти грішників від гріха і смерті. А для цього людині треба увірувати у Свого Спасителя Ісуса Христа, треба увірувати в те, що Він може це зробити. Тільки Син Божий, тобто Бог, що створив всесвіт і людину із небуття, може спасти нас від гріха і смерті. Заради віри в Нього як Сина Божого Ісус Христос творив чудеса. Чудеса повинні були переконати людей, що Він – не тільки людина, а й Син Божий. Христос Спаситель говорив людям: «Якщо ви не вірите Моїм словам, повірте Моїм ділам». А Його ділами були чудеса, яких не творили навіть великі праведники – пророки. Через Свої чудеса Ісус Христос засвідчує, що Він – Владика всесвіту. Йому підкоряються і сили природи, і злі духи, Він зціляє хворих і воскрешає мертвих, Він прощає гріхи.

Будемо ж вірити в Господа нашого Ісуса Христа, що Він є Істинний Бог наш, що Він любить кожного з нас, що Він прощає грішників, що каються в своїх гріхах, Він допомагає всім, хто з вірою звертається до Нього. Йому ж слава на віки віків!

                                                                                                     Підготував: Брюхацький Дмитро

52123732_2512377238777799_273657504871743488_n

ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УПЦ МИТРОПОЛИТ ОНУФРІЙ ВВІЙШОВ В ТОП 100 найбільш ВПЛИВОВИХ ЛЮДЕЙ УКРАЇНИ 2019 року

Авторитетний український журнал «Новий час» 15. серпня оприлюднив свій новий рейтинг 100 найвпливовіших людей України 2019 року.

Як повідомляє Центр інформації УПЦ з посиланням на журнал «Новий час», 48 місце в списку зайняв Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Онуфрій.

Список найвпливовіших людей країни був сформований за участю 74 експертів. Редакція «НВ» складає подібний перелік вже 13-й раз. Головною особливістю нинішнього списку стало його кардинальне оновлення: в ньому з’явилося відразу 35 нових імен. Раніше середній рівень оновлення рейтингу Топ-100 найвпливовіших, який становить редакція «НВ», становив максимум 5-10%. А в 2019-му ця частка досягла 35%.

# УПЦ # Центр_інформаціі_УПЦ # Митрополит_Онуфрій

Православний календар