Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

Житie преподобного Кукши Одеського

kuksha
25 січня 1875р. — 24 грудня 1964р.
Преподобний Кукша народився 12 січня (25 н.ст.) 1875 в селі Арбузинка Херсонського району Миколаївської губернії у благочестивих батьків Кирила і Харитини, та був іменований у святому хрещенні Косьмою. Народився і ріс Косьма в ті далекі часи, коли народ православний ходив пішки на прощу і до Києво-Печерських святих, і в Лавру преподобного Сергія Радонезького, і на далеку північ — до Валаамської і Соловецької обителі, і на поклоніння до Гробу Господнього у Святу Землю.
У ті часи існував також благочестивий звичай: якщо хто з дітей присвячував себе для чернечого життя, батьки шанували це за особливу честь, це було знаком особливої милості Божої. Мати Косьми Харитина у своїй юності бажала бути черницею, але батьки благословили її на заміжжя. Харитина молилася Богу, щоб хоч один з її чад сподобився подвизатися в чернечому чині.
Косьма з малих років полюбив молитву і самоту. Ще з юності у преподобного було співчуття до людей, особливо до хворих, стражденних. За це ворог спасіння роду людського все життя повставав на нього. Відомо подія підліткових його років. У Косьми був двоюрідний брат, одержимий нечистим духом. Косьма поїхав з ним до одного старця. Старець зцілив юнака, а Косьмі сказав: «За те тільки, що ти привіз його до мене, ворог буде мстити тобі — ти будеш гонимий все життя». Все життя преподобного було виконанням цього пророцтва.
У 1895 році Косьма відправився з паломниками у Святу Землю. Проживши в Єрусалимі півроку оглянувши в Палестині всі святі місця, Косьма на зворотному шляху відвідує святу гору Афон. Тут він особливо загорівся бажанням подвизатися в чернецтві. Цариця Небесна закликала його в Свій земний уділ — Святий Афон — на служіння Богу. Однак спочатку потрібно було повернутися додому і отримати благословіння батьків.
Мати з радістю і подякою Богу прийняла рішення сина. Отця довелося довго вмовляти і слізно благати, після чого він відпустив сина зі словами: «Хай їде, Бог його благословить!»
Проводжаючи в дорогу, Харитина благословила Косьму Казанською іконою Божої Матері в невеликому старовинному дерев’яному кіоті, з якою преподобний не розлучався все своє життя, і яка покладена була йому в труну після кончини.
В 1896 році Косьма прибуває на Афон і стає послушником в руському Свято-Пантелеймонівському монастирі. Він ревно виконував покладену на нього настоятелем монастиря послух просфорника.
У 1897 році мати Косьми Харитина прямувала в паломництво у Святу Землю. Коли корабель з мандрівниками зробив зупинку біля берегів Афону Харитина письмово просила настоятеля монастиря благословити відвідати Святу Землю і Косьму. Благословення було отримано — так мати, підносячи подяку Богові, ще раз побачила сина.
У Єрусалимі з Косьмою сталося дві чудесних події, які мали пророчий вплив на подальше життя преподобного.
Коли подорожуючі прийшли до Силоамської купелі відбулося наступне. Косьма дуже близько стояв біля джерела, і хтось ненавмисно зачепив його, і він в одязі несподівано впав у воду. Існував звичай занурюватися у воду Силоамської купелі всім прочанам особливо безплідним жінкам. Тій з них, яка перша встигне зануритися у воду, Господь дарував радість дітонародження. Люди стали сміятися, кажучи, що тепер у Косьми буде багато дітей. Але слова ці виявилися пророчими, оскільки у преподобного згодом дійсно було безліч духовних чад.
Коли ж прочани були у храмі Воскресіння Христового, вони дуже хотіли помазатися з лампад, які при Гробі Господньому. Та Ангел Господній, незримо перекинувши середню лампаду, вилив на Косьму весь єлей. Люди швидко оточили Косьму і, збираючи руками стікаючий по його одязі єлей, благоговійно помазувалися їм. Ця подія предзнаменовала те, що благодать Божа, яка рясно почиває на преподобному, буде через нього передаватися людям.
Через рік після цих подій Косьма був направлений на півтора року нести в порядку черговості послух біля Гробу Господнього. Повернувшись на Афон, Косьма був призначений на послух гостинника в гостинний дім для паломників, де подвизався 11 років. Старанно виконуючи цей послух настільки довгий час, Косьма проявив благодушне терпіння і істинне смирення.
Незабаром послушник Косьма був пострижений у рясофор з ім’ям Костянтин, а 23 березня 1904 — у чернецтво, з іменем Ксенофонт. Привівши Свого обранця в духовну досконалість, Господь приготовляє Ксенофонтові жереб служіння стражденному світу. У 1912-1913 рр.. на Афонській горі виникла так звана «імябожніческая» або «імяславніческая» єресь-смута. Безумовно, о. Ксенофонт ніякого відношення до цієї єресі не мав, але грецька влада, боячись поширення смути, зажадали виїзду з Афону багатьох ні в чому неповинних руських ченців, в тому числі і о. Ксенофонта.
У 1913 році Афонський чернець Ксенофонт стає насельником Києво-Печерської Свято-Успенської Лаври. Під час Першої Світової війни разом з іншими ченцями він був спрямований на нелегкий послух брата милосердя в санітарний поїзд, що ходив сполученням Київ — Львів. У цей час проявилися в ньому рідкісні душевні якості і чесноти: терпіння, співчуття і любов у служінні важкохворим і пораненим.
Після повернення до Лаври о. Ксенофонт ніс послух у Дальніх Печерах: заправляв і запалював лампади над святими мощами, переоблачав святі мощі, стежив за чистотою і порядком. Дуже хотів прийняти схиму, але йому відмовляли через вік.
Пройшли роки. У 56 років він несподівано важко захворів, як думали, безнадійно. Вирішено було негайно постригти вмираючого у схиму. 8 квітня 1931 при постригу в схиму нарекли йому ім’я священномученика Кукши, мощі якого знаходяться у Ближніх Печерах. Після постригу о. Кукша став одужувати і незабаром зовсім видужав — Господь продовжив дні його земного життя для служіння людям на спасіння їх.
3 квітня 1934 о. Кукша був висвячений у сан ієродиякона, а 3 травня того ж року — в сан ієромонаха. Після закриття Києво-Печерської Лаври батюшка служив до 1938 року в Києві в церкві на Воскресенськії Слобідці. А з 1938 року для батюшки Кукши розпочався важкий восьмирічний сповідницький подвиг — його як «служителя культу» засуджують до 5 років таборів у м. Вільма Молотовської області, а після відбуття цього терміну — до 5 років заслання.
Так у віці 63 років о. Кукша опинився на виснажливих лісоповальних роботах. Навесні 1943 року, після закінчення терміну ув’язнення, на свято святого великомученика Георгія Побідоносця о. Кукшу звільнили, і він відправився на заслання у Солікамську область, в село поблизу м. Кунгура. Взявши благословення у єпископа в Солікамську, він часто здійснював богослужіння у сусідньому селі.
У 1947 році, після завершення свого восьмирічного сповідницького подвигу, о. Кукша повернувся в Києво-Печерську Лавру, де ніс послух свічника у Ближніх Печерах.
На о. Кукшу досвідченого старця в духовному житті, що відображав вірність Христу різними випробуваннями, предочищенного несенням скорбот, поневірянь і гонінь, Господь покладає подвиг служіння стражденному людству шляхом духовного окормлення людей.
Старець ніколи не засуджував тих хто грішив і не цурався їх, а навпаки, завжди із співчуттям приймав їх. Казав: «Я сам грішний і грішних люблю. Немає людини на землі, яка б не згрішила. Єдиний Господь без гріха, а ми всі грішники ». Сповідь все життя була його основним послухом, і всі прагнули у нього посповідатися і отримати спасенні поради та повчання.
Богоборницьку владу дратувало і лякало життя угодника Божого. Він був постійно переслідуваний та гонимий нею. У 1951р. о. Кукшу з Києва переводять до Почаївської Свято-Успенської Лаври. Пресвята Богородиця, яку все життя так любив преподобний, приймає Свого обранця в тому місці, де Вона чудно з’явилася в давнину.
І тут, у Почаєві, люди сотнями стояли до нього в черзі на сповідь. Про всенародну любов до старця можна судити і з наступної події. Кукша, за афонським звичаєм, все життя взувався тільки в чоботи. Від багатьох подвигів у нього на ногах були глибокі венозні рани. Одного разу, коли він стояв біля чудотворної ікони Божої Матері, у нього на нозі лопнула вена, і чобіт наповнився кров’ю. Його відвели в келію, поклали в ліжко. Прийшов знаменитий своїми зціленнями ігумен Йосиф (у схимі Амфілохій), оглянув ногу і сказав: «Збирайся, отче, додому», — тобто вмирати — і пішов. Через тиждень ігумен знову прийшов до о. Кукші, оглянув майже зажившу рану на нозі і в подиві вигукнув: «вимолили чада духовні!»
Наприкінці квітня 1957 року, після двомісячного перебування в затворі, яке священноначаліє визначає йому «для вдосконалення аскетичного життя і несення вищого схимницького подвигу», старця на Страсній Седмиці Великого посту переводять у Хрещатицький Свято-Іоанно-Богословський монастир Чернівецької єпархії.
У невеликому Іоанно-Богословському монастирі було дуже тихо і спокійно. Прихід старця Кукші в цю обитель був для неї благотворним — ожило духовне життя братії. Як за пастирем поспішають вівці, куди б він не прямував, так і за добрим пастирем, старцем Кукшою, сюди, в тиху обитель апостола любові кинулися духовні чада, а за ними — народ Божий. Цілими днями по гірській стежці тяглися богомольці — одні в гору, інші назустріч. В основному на кошти, які передаються о. Кукші, які він відразу віддавав в монастир, збільшилися споруди в обителі. Сам він, незважаючи на старечу слабкість, відчував тут себе добре. Він часто повторював: «Тут я вдома, тут я на Афоні! Ось внизу сади цвітуть, так як маслини на Афоні. Тут Афон! »
Але до кінця життя старець знову зазнав багато зла, скорбот і переслідувань від богоборницької влади. Ворог роду людського не терпить спокою і благоденства Святої Церкви. На початку 60-х рр.. починається нова хвиля гонінь на Церкву: закриваються храми, обителі, духовні школи. Святий апостол Павло говорить, що «Да и все, желающие жить благочестиво во Христе Иисусе, будут гоними» (2 Тим.3: 12). У безбожної влади люту ненависть викликали духовний авторитет, загальне шанування і народна любов, якими володів старець Кукша.
У 1960р. закрили Чернівецький жіночий монастир. Черниць перевели в чоловічій Іоанно-Богословський монастир, ченців відправили до Почаївської Лаври, а о.Кукшу — в Одеський Свято-Успенський чоловічий монастир, де він і проводить останні 4 роки свого страдницького подвижницького життя. Завдяки переміщенням батюшки по різних монастирях православний народ всього півдня країни окормлявся у благодатного старця.
У Свято-Успенському монастирі о. Кукші визначено було послух сповідати людей і допомагати виймати часточки з просфор під час здійснення проскомідії.
Незважаючи на заборону влади відвідувати святого старця, люди і тут не позбулися його духовного окормлення. о. Кукшу дуже любив Святіший Патріарх Московський і Всієї Русі Алексій I. В Одеський монастир Алексій I приїжджав щороку влітку. Патріарх завжди запрошував благодатного старця «на чашку чаю», любив розмовляти з ним, розпитував, як було в Єрусалимі і на Афоні в старі і добрі часи.
Пройшовши земні терени, зазнавши життєві всі спокуси, видихнув з глибини душі своєї: «Возвратись, душе моя, в покой твой, ибо Господь облагодетельствовал тя» (Пс. 114:7), Преподобний Кукша 11 (24) грудня 1964 відійшов до Господа, в поселення «де всі праведні спочивають», підносячи там молитви за всіх, які вдаються до його молитовного заступництва.
Згідно рапорту, поданого митрополитом Одеським і Ізмаїльським Агафангелом, Священний Синод Української Православної Церкви 4 жовтня 1994 року прийняв рішення про канонізацію схиархімандрита Кукши (Величко). День знайдення мощей преподобного Кукши Нового – 16/29 вересня – став Днем його пам’яті.
Образ батюшки Кукши близький до образу преподобного Серафима Саровського. Батюшка Серафим говорив одному з чад: «Стяжи дух мирний, і тоді тисячі спасуться біля тебе». Навколо старця Кукши, стяжавшого цей «дух мирний», воістину тисячі людей рятувалися, бо душевний мир з Богом є плід Духа Святого. Свідчить апостол Павло, кажучи: «Плоть же духа любовь, радость, мир, долготерпение, благость, милосердие, вера, кротость, воздержание» (Гал.5: 22,23).
«Преподобне отче наш Кукшо, моли Бога о нас!»

Православний календар