Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

Панахиди в нашому храмі  звершуються після кожної Божественної літургії святителя Іоанна Златоустого. У двунадесяті свята та Страсну седмицю панахиди не звершуються, у Великій піст панахиди звершуються тільки по суботах (крім Великої суботи).

Панахиди, які звершуються у Вселенські батьківські  суботи, називаються Вселенськими:

М’ясопусна —  напередодні Неділі про Страшний Суд, за вісім днів до початкуВеликого посту;

Троїцька — напередодні дня Святої Трійці, на дев’ятий день після Вознесіння;

Дмитрівська — перед днем пам’яті великомученика Дмитрія Солунського.

Радониця відслужується у нашому храмі та на кладовищі в наступну неділю після Пасхи (Фомина неділя).

Панахида — грецьке слово, що складається з двох слів: «пас» — весь і «нікс» — ніч. Поєднання цих двох слів творять одне — всю ніч. Отже, панахида — це всеношне богослужіння за усопших. Воно творилося ще в часи перших християн, коли вони, переслідувані за віру, збиралися в катакомбах на гробах мучеників і всю ніч молилися за усопших, прославляючи мучеників. На сьогодні панахида вже не займає цілої ночі, але назва її ще залишилася давня.
Панахида – це жертва за померлу людину, яка вже не може брати участь у богослужінні й за себе жертвувати. Ще з часів древньої Церкви, коли вона була гонимою, люди таємно після богослужіння сідали за трапезу. Називали це вечір любові – тобто агапа. І використовували продукти, які самі ж приносили. І завжди то була скромна трапеза.
Церква закликає поминати усопших, крім богослужінь, також особисто в приватних молитвах, навіть щоденно. Просить молитися за всіх померлих, навіть ворогів, але особливо за батьків, друзів і добродійників, тому що це діло великої любові та милості.
Церква ніколи не береться вирішувати і судити усопшого за його вчинки, залишаючи це у таємниці Божій, Котрий не хоче смерті грішника, але щоб навернувся і праведно жив. Вона лише оточує особу усопшого молитвою у своїх похоронних і поминальних богослужіннях, просячи у милосердного Бога прощення і відпущення гріхів усопшому та оселення його на місці спочинку, де всі святі спочивають. Відтак Церква виконує слова Св. Письма, в якому говориться таке: «Приносити жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха (II Книга Макавеїв 12, 46)»
Крім похороних чинів, Церква на протязі літургійного року не залишає усопших без молитви, а свою практику поминання усопших грунтує на словах Святого Письма, у якому говориться:«Бо якби Він не надіявся, що полеглі встануть з мертвих, зайвим і смішним було б молитися за мертвих (II Книга Макавеїв 12, 44)».
Давнім звичаєм християн є поминання усопших. Цей звичай бере свою основу із людської душі, яка має інтимне відношення до загробного життя. У старозавітних євреїв і поган були визначені заупокійні дні, в які приносили жертви і відмовляли молитви за упокій померлих. Для прощення провин в їх честь здійснювалися трапези та скликалися бідні на обіди.
У християнській Церкві звичай поминання померлих розпочався ще в перших віках християнства. Вже старозавітній культ мав установлені дні, коли поминали усопших. Християнська Церква прийняла ці дні і впровадила у свою практику.
Третього дня після смерті Церква поминає усопшого, оскільки третього дня Христос воскрес із мертвих. Церква говорить поминати усопшого саме того дня, щоб пригадати, що і душа усопшого також воскресне. Дев’ятого дня Церква говорить поминати усопшого, щоб душа його була зачислена до лику дев’яти небесних ангельських хорів, а в сороковий день, щоб подібно, як Христос Господь Вознісся сорокового дня на небо, щоб так і душа усопшого була прийнята до небесної обителі (Апост. пост. кн. 8, гл. 42).
Крім третього, дев’ятого і сорокового дня, Церква кожної суботи поминає усопших, що відійшли до вічності, але ще не увійшли у вічний і блаженний спочинок зі святими в небі.
Дві дії, якими можемо певною мірою допомогти душам спочилих, – це молитва і подання милостині за їх упокоєння. Різновидами милостині є поминальний обід, подаяння, приношення на панахиду.
Сучасний поминальний обід виник із давньої традиції годувати нужденних людей, яких потім просили помолитися за душу спочилого. Тож і нині на жалобну трапезу вхід вільний усім. Дуже корисно подавати убогим милостиню: їжу чи одяг (бо гроші, наприклад, схильним до алкоголю, подавати не варто) – і просити Господа прийняти її в ім’я упокоєння померлої людини.
Панахида – це поєднання заупокійної молитви і милостині. Бо ви подаєте записку з проханням помолитись і кладете на панахидний стіл приношення. На панахиду жертвують хліб, бо він є символом життя, основним продуктом харчування, а також інші продукти: крупи, олію, печиво, фрукти, солодощі, – зрештою, будь-що їстівне. Під час Великого посту, коли поминальні служби відправляються три тижні підряд, основним продуктом приношення традиційно є цукор. Бо хліб за три тижні зачерствів би і став непридатним у їжу. Є також благочестивий звичай жертвувати на панахиду якісний кагор, який використають для Причастя, і борошно, яке піде для випікання просфор.
Пожертвуване споживається священнослужителями, працівниками храму, роздається нужденним.
Щодо того, скільки приносити, то не існує жодних правил, – чи обов’язково три хлібини, чи обов’язково три в’язки бананів тощо. Кількість принесеного Вами залежить від того, скільки Ви можете і хочете пожертвувати в ім’я прощення гріхів спочилих родичів і полегшення стану їхніх душ. У будь-якому разі молитва і милостиня не бувають зайвими і надмірними.

 

Добавить комментарий

Православний календар