Рiвненська Єпархiя Українська Православна Церква
Наша кнопка
Хочеш допомогти сайту? постав нашу кнопку Свято-Михайлiвський храм села Зоря
Нашi партнери

Як проводити православного християнина в останню путь
Смерть близьких… З нею рано чи пізно стикається кожен. Що робити в такому випадку Як все зробити правильно «Коли хоронили, ми чогось не зробили… Як нам бути Чи не нашкодили ми цим покійному» — часто священикам доводиться відповідати на різного роду такі запитання. У даній статті ми постаралися зібрати загальні рекомендації для православного християнина у ситуації, коли рідна людина закінчила земний шлях і душа його сходить до свого Творця. Багато написано про це в різноманітних брошурах, які можна придбати в церковних крамницях, але в них пояснюється далеко не все.
1.  Перед смертю.
Найкращим приготуванням до смерті будь-якого християнина є Сповідь та Причастя Святих Христових Тайн. Так як не можна причащати осіб, що знаходяться без свідомості, а погіршення стану хворого може наступити раптово, запросити священика додому бажано завчасно.
Якщо стає очевидним наближення смерті, читається спеціальне «Последование при разлучении души от тела всякого правоверного». Помираючому, якщо він у свідомості, можна дати антидор і святу воду.
2.  Відразу після смерті.
Відразу після смерті православного християнина його тіло омивається теплою водою. При цьому читають Трисвяте («Святий Боже, Святий Крепкий, Святий Безсмертный, помилуй нас») або «Господи, помилуй». Після обмивання відразу ж починається читання «Последования по исходе души от тела» (його можуть читати близькі родичі та знайомі; в деяких книгах пропонується спочатку прочитати «Последования», а потім омивати тіло).
Після цього починається читання Псалтиря. Читати його бажано до виносу тіла безперервно і по можливості до 40-го дня кожен день. Таке тривале читання в нашій суєті життя буває важко, тому в крайньому випадку треба прочитати біля труни покійного Псалтир повністю хоча б один раз. Краще не наймати читця, а самим родичам, у першу чергу близьким, читати по черзі, змінюючи один одного, так як з цієї молитви вони і самі отримають розраду від Господа.
Канон на исход души, по исходе души і Псалтир не обов’язково читати безпосередньо біля вмираючого. Якщо людина помирає в лікарні, молитися за неї можна вдома. Головне — допомогти душі в ці важкі для неї хвилини.
3.   Покладення в труну.
Перед покладенням тіла покійного в труну, тіло і труну слід окропити святою водою, труну треба окропити як всередині, так і зовні, а також покадить ладаном. Зробити це може будь-який християнин.
Одяг для поховання вибирається відповідно мирському статусу покійного. Військові, пожежники, поліцейські покладаються в труну у формі, миряни — у цивільному костюмі. Одяг вибирається таким чином, щоб одягати її на тіло покійного було зручно. Хустку, чепчик, шапочки, краватка, туфлі та інше — на розсуд родичів і волі покійного. Для покриття тіла традиційно використовується саван, в який поміщається тіло покійного або церковне покривало, які бажано купувати в храмі.
При постановці труни є кілька традицій. Зазвичай, труну з покійним кладуть обличчям до людей,що заходять в будинок. Але є традиція класти, розміщати небіжчика обличчям на схід або до ікон. Якщо дозволяє місце в кімнаті для розвороту гробу при виносі, можна дотримуватися цієї традиції.
На померлого обов’язково повинен бути надітий натільний хрест. Руки складають на грудях, праву поверх лівої, зазвичай в ліву руку класти похоронний хрест, на груди кладуть святу ікону для чоловіків — образ Спасителя, для жінок — образ Божої Матері. Перед іконами у кімнаті, де стоїть труна, запалюють лампади і свічки.
Неприпустимо перед іконою (і ніде в кімнаті) ставити склянку з водою або тим більше з горілкою. Фотографію покійного не потрібно ставити поруч з іконами (краще де-небудь в іншому місці), тим більше не слід запалювати перед нею свічку.
Звичай завішувати дзеркала в будинку — не православний, і має язичницьке походження, ніякої вказівки щодо православної традиції на це немає, тому не треба його дотримуватися.
4.  Похорон.
Звичай прибирання будинку після виносу тіла покійного не потрібно перетворювати в особливий ритуал. Думки про те, що треба обов’язково все вимити до віддання тіла покійного землі, що треба ретельно мити саме підлоги, ручки, а також те, що це обов’язково повинні робити особи, які не перебувають у кровному спорідненні з покійним — марновірство (забобон.)
Оркестр для похорону православного християнина запрошувати не слід. Траурна музика пригнічує і заважає молитися. Під час перенесення труни в храм на відспівування і з храму на кладовище співається Трисвяте.
Християни повинні проводити душу покійного в тихій молитві; навмисні оплакування, істеричні ридання і викрики тут недоречні.
За церковними правилами, всупереч існуючому марновірству, труну з тілом належить нести саме близьким родичам і друзям. Виняток існує лише для священиків, які не повинні нести труну мирянина, ким би він йому не приходився.
Хрести, що встановлюються на могилах покійних християн, є виразом вшанування покійного християнина. Традиційно на могили православних приносять живі квіти. Написи на пам’ятниках не повинні висловлювати невтішну скорботу і відчай, але вселяти надію на перемогу життя над смертю, тому слова їх краще взяти зі Священного Писання.
Згідно Уставу, відспівування покійного відбувається тільки в храмі. Лише в тому випадку, якщо поблизу від будинку або на цвинтарі немає церкви, можливо вчинення відспівування заочно чи на дому. При заочному відспівуванні родичам дають землю (пісок) з панихидного столу. Цю землю хрестоподібно треба висипати на труну покійного, або, якщо поховання вже здійснено, на могилу. Думка про те, що заносити цю землю додому не можна, є забобоном.
5.  Поминальна трапеза.
Поминки в день похорону (як і в інші встановлені дні) потрібно влаштовувати за Церковним Уставом. З питань розумного послаблення посту потрібно звернутися за благословенням до священика. Обряд «поминання» покійних горілкою чи якимось спиртним абсолютно неприпустимий.
Православні християни покликані жити в любові і братському спілкуванні один з одним. Ця любов і це спілкування не закінчуються при переході душі у вічне життя, вони тривають у молитві Церкви. Христос каже, що у Бога всі живі (див. Лк. 2038), а за словом апостола Павла любов ніколи не перестає (1 Кор. 138). Для багатьох охрещених, але не знаючих світла Євангелія наших співвітчизників потреба в молитві за померлих стає приводом звернутися до Бога, переступити поріг храму, можливо й навіть, почати нарешті жити духовним життям. І це тому, що ніде в світі ми не знайдемо істинної розради в розлуці з близькими, тільки в Православній Церкві Господа нашого Ісуса Христа, який пролив Свою Кров за спасіння від гріха і смерті кожної людини.

Православний календар